«САДІТЄСЬ – ДВА!»: ЗА ВЕСЬ ЧАС ВІЙНИ РОСІЙСЬКЕ КЕРІВНИЦТВО ВПЕРШЕ ВИСТАВИЛО СОБІ ОЦІНКУ

Государство

«Сім-Сім» — це не слова з колись відомого попсового хіта українського єврея та зварювальника за освітою Аркадія Укупника, а порядковий номер чергового випуску спецпроєкту You-Tube-каналу «Фейгин-live» — «Марк Фейгін з Олексієм Арестовичем», який набирає найбільшу кількість переглядів з усього контенту, так чи інакше присвяченого війні. У 77-му випуску, який ми з вами почули й побачили пізно ввечері 11 травня, Арестович порадував багатьма новинами, деякі він досить прискіпливо проаналізував. Одна з таких новин – про масові відставки у військовому керівництві Росії, а також серед керівникків російських регіонів, навела військового експерта та психолога на деякі висновки. Зокрема, Арестович вважає – і з ним не можна не погодитися, — що відставка начальника Генштабу Росії Валерія Герасимова (про це – десь у сусідніх матеріалах) й інших з одночасним «відкриттям» щодо них кримінальних справ, у кваліфікації яких може прозвучати «госізмєна», говорить про те, що вперше за час російського вторгнення в Україну (тут можна розпочати навіть з 2014-го) Путін дав оцінку собі та найближчому оточенню. Повний провал на українських «франтах» і численні «бока» які «напаролі» військові (причому, всіх відомств, які носять погони) нарешті змусили Путіна не просто шукати і знайти «казлов атпущєнія», а й озвучіти їх. Путін таким чином визнав помилковість якщо не всієї цієї затії з «спєцапєрацієй», то зі шляхами й методами її здійснення.
Це у жінки на «третьому місяці» ще не помітно того, що відбулося, а на війні цього часу достатньо не тільки для того, щоби загинуло 27 тисяч, поранено (в тому числі й главнокомандувача Герасимова) близько 70 тисяч, здалося в полон близько 5 тисяч, дезертувало близько 3 тисяч, написало рапорти про звільнення, відмовилось укладати контракти та ухилившихся іншим шляхом від участі у цій війні близько 100 тисяч росіян, знищено 1 200 танків, 200 літаків й багато іншого дорогезного металобрухту, а головне – «абасрацца па полнай» «втарой армії міра» власне перед усим цим «міром». «В жопу ранєний» в українському Ізюмі (кажуть, поранення «мягкого мєста» найкраще лікується прикладанням ізюму до рани) Валерій Герасимов ввійде в історію як Олександр Матросов у Другу світову. Але Матросов, ім’ям якого названі сотні вулиць в українських містах та селах (у тому числі й у моєму рідному шахтарському селищі, і по цій вулиці я щодня плентався до школи), захистив «Родіну», закривши її власними грудьми, а цей – власною жопою. Генеральскою жопою. Жопою Героя Росії. Ось на що можуть «пайтіть» російські генерали заради «свящєннай Расії».
Якби не було, але, жертвуючи власним м’яким містом, генерал Герасимов втратив інше м’яке місто – посаду заступника міністра оборони Росії та начальника Генштабу російської армії. Так її ще ніхто не «апускал»… З другогог місця – нижче, принаймі, двадцять другого, яке в кимось придуманих рейтингах хтось відводив для українського війська.
Але всі розуміють, що Путін «двійку» поставив сам собі й своїй країні. У винесеному заголовку перша частина – «Садітєсь…» — не просто так. Бо не тільки генерал Бєседа хльобає баланду у застінках Лєфортово. «Сядуть всє…» — казав у кіношному хіті 60-х герой відомого всьому світові Анатолія Папанова, який теж воював в Україні в 1942-му і, зокрема, брав ту саму Білогоровку поблизу Лисичанська, яку його сучасні «саатєчєственніки» поховали у підвалі місцевою школи. Але про це – у наступних матеріалах.

Олександр Мазан, 12 травня 2022 року

Запись опубликована в рубрике Украина и Государства. Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *