«История и краеведение Донбасса» (выпуск №400)
Книга (науково-популярне видання) Михайла Царинника «Моя рідна «содівська» вийшла п’ять років тому (у 2013-му) в видавництві ТОВ «Лисичанська друкарня» російською мовою (???) обсягом 191 сторінка та накладом 100 примірників (на жаль). Це перше подібне видання «Колиски Донбасу»,
яке презентує непросту та дуже цікаву та насичену 120-річну історію однієї школи, яка зараз носить назву «Лисичанська загальноосвітня школа №2». Тому вважаю, що видання та його автор достойні того, щоби бути присутніми не тільки накладом 100 примірників у декількох бібліотеках Лисичанська і не тільки російською мовою, а й у всесвітній мережі інтернету. Книга публікуватиметься частинами.
(початок книги – у попередньому випуску)
ПЕРЕДМОВА
9 грудня 2012 року. Неділя. Цей день помічений у календарі червоними буквами як День благодійності. День, коли необхідно робити добро, допомагати тим, хто потребує нашої допомоги. Мені б хотілося зробити добру справу – згадати та нагадати про тих, хто своєю працею виховував в своїх учнях добро, порядність та давав знання. Це – шкільні вчителі. Їх – багато. А також про учнів школи зі 120-річним стажем. Не знаю, який буде результат, але ідея цієї книги зародилась у мене ще в ті роки, коли я працював директором цієї школи – Лисичанської середньої школи №2. Тоді був створений та оформлений альбом, який до сьогодні зберігається у школі і йому вже 40 років! Рік тому я побував у Лисичанський загальноосвітній школі 1-3 ступенів №2, поспілкувався з вчителями, з Валентиною Олексіївною Литвиновою, яка завідує шкільним музеєм, про необхідність написати історію школи. Невдячна це справа, але, думаю, що згадати простих трудівників просвітницької ниви варто.
У кожного в житті були свої вчителі і не тільки у школі. Вчителями були батьки, друзі, робітничі колективи, армія, студентська спільнота. Але саме школа відігравала вирішальну роль.
У кожного з нас багато вчителів – улюблені та не дуже. Вчителя-друзі, які не дають знання, або сухі, нецікаві, від яких учні багато чого навчились. Всі вони залишились в дитячих душах. Минає час і коло хороших вчителів збільшується, зникають дитячі обрАзи і по-новому сприймаються настанови вчителя. В цій книзі я хочу назвати багатьох вчителів, учнів, їх батьків, шефів школи – «Лисичанський содовий завод», які були в історії, в житті Лисичанської середньої школи №2 (колись вона була школою №1).
Я працював директором Лисичанської школи №2 з 1968-го по 1977-й роки. Все було… Але головне – працездатний колектив, дисципліна, цікаве життя піонерської та комсомольської організацій. В основу книги покладені спогади багатьох вчителів, учнів, батьків, всіх, хто мав відношення до нашої школи, світлини, документи, факти.
Хочу сказати скептикам: «Не шукайте в книзі негатив. Напишіть свою версію історії школи №2, якщо хочете. Створіть, зробіть життя дітей в школі цікавой, змістовной, яка була вона у наших дітей!…
(далі буде)
Олександр Мазан, 11 грудня 2018 року
