«ДОНЕЦЬКИЙ АЕРОПОРТ. СПОГАДИ КІБОРГА» (частина 4)

«История и краеведение Донбасса» (выпуск 340)

Він працював на посаді голови Оболонської районної державної адміністрації Києва. Та коли на Україну насунулась загроза з боку колись братньої (або ніколи не братньої) Росії,

Микола Тихонов пішов добровольцем захищати свою країну у «гарячому» 2014-му. Не просто захищав, а перебував в найгострішій точці війни – воював за Донецький міжнародний аеропорт імені Сергія Прокофꞌєва. Сьогодні вашій увазі пропоную спогади «кіборга» Миколи Тихонова про ті події.

«ТАЇНСТВО ПОСВЯТИ В БОЙОВЕ БРАТЕРСТВО»

Бойовики нас постійно обстрілювали, і перші дві доби навіть спали в «біоніках» і касках – потім набридло. У єдиному незруйнованому на той час приміщенні – вентиляційній – ми жили. Був там із нами капелан – і як він не боявся?! Говорив꞉ «Немає чого боятись! З нами – Бог!»

Коли не було обстрілів, ми жартували꞉ дзвонили в міліцію «ДНР», викликали наряд в аеропорт – говорили, що тут якісь озброєні люди. Намагалися замовити піцу з Донецька, нам відмовили – ги-ги. Був у нас кіт – Сепаром його прозвали, бо перед обстрілами завжди зникав, і як він знав? Було у нас і олівꞌє на Новий рік. Ціле відро – волонтери напередодні виїзду дали. Салат змерзся, так ми його довбали ложками. Хоч, як дивно, їсти майже не хотілось. Хотілось пити, та вода теж замерзла – треба було рубати. Постійно сміялись, дивлячись «сепарський» канал «Оплот ТВ», — вони там таке «несуть»…

Наше становище, до речі, було настільки незрозумілим, що ми про себе дізнавалися з новин, а їх було багато, та ясності це не додавало. Загалом, у терміналі було важче, ніж у Пісках, — і щодо інтенсивності обстрілів, і щодо побутових умов, тобто їх повної відсутності, та ми трималися.

Знаєте, на війні відбувається ще не остаточно усвідомлене нами таїнство посвяти в бойове братерство, товариство озброєних і справжніх  людей. Ми були в однакових умовах, нам не треба було мірятися статусами чи грошима – це неважливо! Важливо було лише те, що ми були там і разом робили одну правильну справу! І з плином часу я при зустрічах мало кому так радію, як тим, із ким мерзли в Пісках і в тому клятому Аеропорту…

(далі – буде)

 

Олександр Мазан, за матеріалами «Акценту», 2 грудня 2018 року

Запись опубликована в рубрике Украина и Государства, х История и краеведение Донбасса х. Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *