«БАТЬКО МАХНО». К 130-РІЧЧЮ НЕСТОРА МАХНО (частина 1)

«История и краеведение Донбасса»

«Лисичанский музей истории горного дела Донбасса»

«ЛИСИЧАНСКИЙ МУЗЕЙ ИСТОРИИ ГОРНОГО ДЕЛА ДОНБАССА» ПРЕДСТАВЛЯЕТ (выпуск 81)

Проект «Історія та краєзнавство Донбасу» пропонує вашій увазі книгу Валерія Волковинського «Батько Махно», яка вийшла у 1992 році та не втратила своєї актуальності до сьогодення. Постать Нестора Махна в нашій історії – одна з найбільш неоднозначних. Можливо, цей матеріал відкриє для широкого читача деякі сторінки життя «Батьки Махна». Ця книжка є доступною в бібліотечній мережі Лисичанська.

 

Валерій Волковинський

Товариство «Знання». Серія 1 «Час», №3

Бібліотека журнали «Пам’ятки України». Серія 1 «Українське відрождення: історія і сучасність», №3

Київ, 1992, тираж 24 882 примірники

 

ВСТУП

Серед головних дійових осіб Жовтневої революції та громадянської війни особливо виділяється яскрава і своєрідна постать легендарного Батька Махна. Очолюючи протягом 1917-1921 років значні селянські маси на півдні країни, він воював практично з усіма владами та режимами, які існували в той складний і суворий час. Ведучи боротьбу з військами Каледіна, Центральної Ради, Скоропадського, Петлюри, Денікіна, Врангеля, Григор’єва, австро-німецькими та антантівськими інтервентами або самостійно, або на боці Радянської влади, Махно зробив істотний внесок у розгром об’єднаних сил зовнішньої та внутрішньої контрреволюції (автор – Валерій Волковинський —  у 1992 році, тобто вже за часів незалежності України, вважав національно-визвольну боротьбу українського народу 1918-1922 років «контрреволюцією», тим не менше вважаю за необхідне все ж таки опублікувати його книгу – прим. Олександр Мазан). Водночас своєю пропагандою, спробами загальмувати соціалістичні перетворення тривалою кровопролитною боротьбою проти Червоної Армії він не лише безпосередньо завдав значної шкоди першій у світі державі диктатури пролетаріату, але й грав на руку її численним ворогам. Заради справедливості слід сказати, що боровся Махно проти Радянської влади по-лицарськи, віч-на-віч, жодного разу не стаючи під знамена білогвардійських, націоналістичних або інтервентських армій.

Нестор Махно, якого в народі шанобливо називають «батько», був справжнім селянським ватажком і послідовно боровся за його інтереси. Його можна сміливо назвати Степаном Разіним або Омеляном Пугачовим ХХ століття. Як ніхто інший, він гостро відчував настрої мас, одразу повертав зброю проти тих, хто становив найбільшу в конкретний період загрозу селянину, зраджував і знову мирився як з Радянською владою, так і з анархістською організацією «Набат», коли та змінювала своє ставлення до селянства, намагаючись за його рахунок задовольнити свої амбіційні задуми. Такі діаметрально протилежні дії й зробили його постать загадковою, незрозумілою для широкого загалу. Ім’я Махна ще за його бурхливої діяльності було оповите безліччю легенд і вигадок. Багато з них повторюються й нині, оскільки численні документи залишаються поза увагою дослідників, а перевага віддається тенденційним публікаціям півстолітньої давності.

Деякі публіцисти звертаються до цієї колоритної постаті і у суто меркантильних цілях – прославити своє ім’я. Для цього вони просто переказують видання, що вийшли в світ у нашій країні у 20-30-х роках, або книги зарубіжних авторів. Ім’я Махна привертає увагу не лише істориків, але й численних письменників, поетів, кінематографістів, художників і навіть співаків. Притягальну силу «батька» для літераторів спробував свого часу пояснити Володимир Сосюра. У 20-х роках він написав присвячену «батькові» поему, що, як згадував поет, «давно пропала в сумних архівах ДПУ» (державне політичне управління – російською ГПУ, пізніше «КГБ» — радянська «охранка» — прим. Олександр Мазан). Беручись за новий твір «Розстріляне безсмертя» Сосюра змушений був констатувати:

«Ти знов стоїш переді мною

Й в поему просишся, Махно».

Про «батька» писали Олексій Толстой, Володимир Винниченко, Володимир Короленко, Олесь Гончар, Олександр Безименський та багато інших майстрів слова. Одні називали його «катом буржуазії й доброчинцем пролетаріату», інші – «суворим, нещадним деспотом, убивцею й погромником, якого не бачив світ». Для спотворення образа Махна у широкої громадськості чимало додав кінематограф. Це, насамперед, такі фільми, як «Червоні диявлята», «Пархоменко», «Ходіння по муках» та інші. Велика література про Махна існує за кордоном. Написана вона без використання радянських архівів, здебільшого на спогадах учасників тих подій, а тому містить чимало неточностей та помилок.

Ось, приміром, що писав про дореволюційне життя Нестора Махна журналіст-емігрант Вєтлугін: «Величезне промислове село – велике, жваве, багатотисячне — запам’ятало батька Махна ще п’ятнадцять років тому невисоким кремезним блондином на посаді вчителя початкової школи. З сукуватим костуром, у вишитій українській сорочці вчитель сидів у своїй віддаленій хаті, вирощував вишні, невідомо чому навчав метких хохлят і несподівано для всіх одного літнього дня зарубав сокирою прибулого до школи предводителя повітового дворянства. Якісь сумбурні порахунки, якісь нез’ясовані образи. З того моменту починається легенда про Махна. Спочатку його б’ють – нещадно, довго, вперто – у волосному присутствії, потім вершать суд спеціальним присутствієм судової палати, потім у кайданах, із в’язниці, етапом у телячому вагоні кидають у Сибір. Махно не раз намагався втекти,але його ловлять, б’ють батогами, збільшують строки, а тим часом зріє-визріває хохлацька непогамовна лють. В числі інших «керенок» він виривається з Сибіру навесні 1917 року, приїздить у рідне село, швидко готує ватагу і, порахувавшись з живим ще волосним старостою, членами судової палати, дітьми вбитого предводителя дворянства, зажив слави народного героя».

Нині, коли розширюється доступ дослідників до архівних документів, інших джерел, долаються стереотипи суспільної свідомості, по-новому висвітлюється багато подій, процесів і явищ минулого, ліквідуються так звані «білі плями» в історії нашого народу, є всі умови для створення об’єктивного політичного портрета цієї непересічної особи…

 

(далі – буде)

 

Олександр Мазан, фахівець «Лисичанського музею гірничої справи Донбасу» ПАТ «Лисичанськвугілля», 21 жовтня 2018 року

Запись опубликована в рубрике Город, х История и краеведение Донбасса х, х Лисичанскуголь х. Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *