«БАТЬКО МАХНО». К 130-РІЧЧЮ НЕСТОРА МАХНО (частина 5)

«История и краеведение Донбасса»

«Лисичанский музей истории горного дела Донбасса»

«ЛИСИЧАНСКИЙ МУЗЕЙ ИСТОРИИ ГОРНОГО ДЕЛА ДОНБАССА» ПРЕДСТАВЛЯЕТ (выпуск 121)

Проект «Історія та краєзнавство Донбасу» пропонує вашій увазі книгу Валерія Волковинського «Батько Махно», яка вийшла у 1992 році та не втратила своєї актуальності до сьогодення. Постать Нестора Махна в нашій історії – одна з найбільш неоднозначних. Можливо, цей матеріал відкриє для широкого читача деякі сторінки життя «Батьки Махна». Ця книжка є доступною в бібліотечній мережі Лисичанська.

 

Валерій Волковинський

Товариство «Знання». Серія 1 «Час», №3

Бібліотека журнали «Пам’ятки України». Серія 1 «Українське відрождення: історія і сучасність», №3

Київ, 1992, тираж 24 882 примірники

 

(продовження)

 

ПРОТИ ВСІХ ВЛАД І РЕЖИМІВ

Повернувшись 23 березня до Гуляйполя, Махно в очах односельців постав справжнім героєм. Жадоба діяльності й влади переповнювала його. Нестор щиро вважав, що своєю боротьбою з експлуататорами сприяв поваленню самодержавства і заслужив значно більшого, ніж інші. Тому, об’єднавши колишніх «експропріаторів» і молодь, яка прагнула покінчити з багатіями, він повів боротьбу з тими, хто після Лютневої революції захопив владу в Гуляйполі. Це були переважно офіцери та прихильники Центральної Ради України. Вони створили «Громадський комітет» і намагалися втілювати в життя політику Тимчасового уряду Російської імперії. Махно зажадав створення «Селянського союзу», що мав би право контролювати дії «Громадського комітету». Він користувався великою підтримкою не лише селянства, яке бачило в ньому «страждальника за інтереси трудівників села», але й місцевих робітників. Не останню роль відіграв і той факт, що, повернувшись до Гуляйполя, Нестор одразу став працювати муляром на заводі «Богатир».

Використовуючи всі доступні і недоступні методи, аж до вбивства тих, хто займав вищі за нього посади, як стверджував поплічник Махна О.Чубенко, колишній каторжник став справжнім диктатором у Гуляйполі та окрузі. У серпні 1917 року Нестор Махно очолив Раду робітничих і селянських депутатів, а 4 жовтня 2017 року був обраний головою профспілки деревообробників та металістів, керував рядом інших місцевих організацій, що виникали тоді. Анархісти почали звинувачувати свого лідера, який замість руйнування устоїв державності активно домагався свого обрання до різних органів влади, в зраді ідеї анархізму. На це Махно спокійно відповів, що захоплює владу в інтересах революції. «В силу можливостей, — повчав він, — потрібно викидати буржуазію і займати посади своїми людьми».

З колишніх анархістів була створена «Чорна гвардія», яка тримала під контролем весь район. До неї увійшли: П.Гавриленко, О.Калашников, С.Каретников, П.Петренко, С.Лютий, О.Марченко, О.Чубенко, Федір Щусь та інші. Майже всі вони були земляками та однолітками Махна, брали участь у Першій світовій війні, дослужилися до нижчих офіцерських чинів або були нагороджені Георгіївськими хрестами, а в майбутньому стали активними махновцями. Кожен гуляйполець, писав В.О.Антонов-Овсієнко, вважав своїм обов’язком відзначитися в боях. З фронту вони привезли не тільки нагороди, вміння воювати, не шкодувати ні свого, ні чужого життя, але й люту ненависть до працівників панівних класів: поміщиків, офіцерів, буржуазії, чиновників, поліції, духовенства. Махнові було складно суперничати з ними з ними (зі своїми однодумцями – прим. Олександр Мазан) і в хоробрості, і в жорстокості. Щоб бути лідером, потрібно було в усьому перевершувати членів «Чорної гвардії», і Махно цього домігся. Запалили панські маєтки, садиби колоністів, багато яких були вбиті. Рятуючи своє життя, багато землевласників втікали хто куди. Махно провів облік усієї панської землі й розподілив її між селянами. Відтоді місцеве селянство назавжди запам’ятало кому дякувати за одержану землю.

Заперечуючи будь-яку центральну владу, Махно добився ухвалення такої резолюції: «Гуляйпольський районний з’їзд Рад трудящих (відбувся у вересні 1917 року – прим. Валерія Волковинського) рішуче засуджує претензії урядів – Тимчасового уряду  Російської імперії у Петрограді та Української Центральної Ради у Києві – на управління життям трудящих и закликає Ради на місцях, усе трудове населення, яке згуртувалося навколо них, ігнорувати будь які розпорядження цих урядів. Народ – правитель для себе, у своєму середовищі. Це – його споконвічна мрія і настав час втілити її в життя. Віднині вся земля, фабрики й заводи повинні належати трудящим. Трудове селянство – господар землі, робітники — заводів і фабрик»…

 

(далі буде)

 

Олександр Мазан, фахівець «Лисичанського музею історії гірничої справи Донбасу» ПАТ «Лисичанськвугілля», 29 жовтня 2018 року

Запись опубликована в рубрике х История и краеведение Донбасса х, х Лисичанскуголь х. Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *