«История и краеведение Донбасса»
«Лисичанский музей истории горного дела Донбасса»
«ЛИСИЧАНСКИЙ МУЗЕЙ ИСТОРИИ ГОРНОГО ДЕЛА ДОНБАССА» ПРЕДСТАВЛЯЕТ (выпуск 117)
Проект «Історія та краєзнавство Донбасу» пропонує вашій увазі книгу Валерія Волковинського «Батько Махно», яка вийшла у 1992 році та не втратила своєї актуальності до сьогодення. Постать Нестора Махна в нашій історії – одна з найбільш неоднозначних. Можливо, цей матеріал відкриє для широкого читача деякі сторінки життя «Батьки Махна». Ця книжка є доступною в бібліотечній мережі Лисичанська.
Валерій Волковинський
Товариство «Знання». Серія 1 «Час», №3
Бібліотека журнали «Пам’ятки України». Серія 1 «Українське відрождення: історія і сучасність», №3
Київ, 1992, тираж 24 882 примірники
БУНТАРСЬКА МОЛОДІСТЬ
…
З 22-го по 26-е березня 1910 року у Катеринославі (нині – Дніпро – прим. Олександр Мазан) Одеський військово-окружний суд розглядав справу гуляй польських анархістів. Махну було винесено суровий вирок – смертна кара через повішання. Однак, як неповнолітньому (завдяки плутанині в даті народження Нестору на момент винесення вироку ще не виповнилося 21 року) вона була замінена відповідно до розпорядження міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Столипіна на довічну каторгу.
2 серпня 1911 року у «столипінському вагоні» Махна разом с одинадцятьма каторжниками повезли до Москви, яку він уперше побачив через грати знаменитої Бутирки. Нестор просидів у цій відомій своїми жорстокими порядками в’язниці з 4 серпня 1911 року по 2 березня 1917 року і завдав багато клопоту тюремному начальству, адже з першого до останнього дня був закутий у кайдани.
У камері №5 доля звела його з відомим анархістом Петром Аршиновим, який став його духовним наставником. «В умовах каторги, — писав Аршинов про Махна, — він нічим особливим не відрізнявся від інших, жив, як і всі, — носив кайдани, сидів по карцерах, вставав на перевірку. Єдине, що привертало в ньому увагу, — це його невгамовність. Він постійно перебував у сварках, репресіях і бомбардував тюрму своїми записками. Писати на політичні і революційні теми було його пристрастю. Крім цього, сидячи в тюрмі, він любив складати вірші й у цій галузі досяг більшого успіху, ніж у прозі».
У тюрмі Махно не втрачав надії на свободу. Самовпевнено заявив, що коли вийде на волю, стане великою людиною. Спілкувався він з невеликим колом в’язнів, тому дістав кличку «Скромний». Ті, хто знав Нестора, відзначали його природну кмітливість і феноменальну пам’ять, завдяки чому в майбутньому міг легко жонглювати книжковою термінологією, справляючи сильне враження на неосвічене селянство, яке потягнулося до революційної боротьби.
Перебування у тюрмі негативно позначилося на здоров’ї та психіці Махна. Він захворів на туберкульоз і внаслідок цього залишився без однієї легені. З нетерпінням чекав відзначення 300-річчя династії Романових, сподіваючись на амністію, але коли дізнався, що вона на нього не поширюється, у відчаї ледь не покінчив життя самогубством.
Першу світову війну на відміну від інших арештантів Нестор зустрів без ентузіазму, розуміючи, що воювати доведеться мільйонам селян, у тому числі — його братам, яких він любив. Важко сказати, чим би скінчилося перебування Махна за товстими мурами Бутирки, якби не Лютнева революція. Вийшовши після повалення самодержавства з тюрми на вулиці Москви, Махно загубився в людському вертепі й зрозумів правоту цезаревих слів, що краще бути першим у провінції, ніж другим у столиці. Після кількох тижнів роботи у Лефортовській анархістській організації, розпрощавшись з Аршиновим, він поїхав на батьківщину.
Олександр Мазан, фахівець «Лисичанського музею історії гірничої справи Донбасу» ПАТ «Лисичанськвугілля», 28 жовтня 2018 року
