«Історія і краєзнавство Донбасу» (випуск №502)
Коли ви будете читати сторінку Вікіпедії з назвою «Василь Стус», то серед численних посилань на публіцистику про Стуса ви не побачите посилання на збірку Дмитра Пучкура «Біля Стусової криниці». Дивно, але ж відомий вінницький журналіст, поет та письменник особисто знав Василя і служив з ним у Радянський Армії.
Навіть вважає себе учнем Стуса, який став для Дмитра Степановича справжнім літературним і життєвим натхненником. А двадцять років тому – у 2001 році — у Вінниці вийшла збірка нарисів та публіцистики про Василя Стуса авторства Дмитра Пічкура «Біля Стусової криниці». Від сьогодні пропоную вам матеріали по-своєму унікальної книжечки, незаслужено обійденої Вікіпедією. Її цінність ще й у тому, що Василь Стус народився на Вінничині, де зараз мешкає і творить його армійський товариш і учень Дмитро Пічкур, виріс і став справжнім поетом на Донбасі, а працював останнім часом до засудження таким же журналістом, як і Пічкур, на Черкащині, де народився Дмитро Пічкур. Ось такий він «перепльот», витоки якого, як не гадай, ведуть до тіїє самої «Стусової криниці»
(продовження – початок в попередніх випусках)
ВАСИЛЬ СТУС
СВІТ ПОВЕНЬ МИЛИХ ТАЄМНИЦЬ…
Світ повен милих таємниць,
А як дитині – то й казкових.
Гаї, переліски й діброви.
Рахнівка! Падай, падай ниць.
Там у долині, ув імлі
Вона парує, мов хлібина,
Допіру з печі. Україна!
І радощі мої, й жалі.
Моя Вітчизно пресвята!
Мої дитячі ярі дзвони
І подзвін цей многоканальний,
І млин – подобою хреста.
А скільки тут снувалось мрій
Моїх батьків, молодших мене,
Їм кожна стежка тут священна.
Як тяжко пахне деревій.
Ми поминали Барсуки,
Йдучи із Зятківець. Куріло
Пораннє сонце. Ледве мріли
Білі-білі, радісні хатки.
І я до тебе надбігав
І потерпав, щоб сонмом видив
Себе по вуха був не видав,
Щоб дивен сон цей не розтав.
І невпізнанний був такий
Мій шлях до себе. Повертання
В своє село, своє чекання.
Гай, сине, сине, сине мій!
Підготував до публікації Олександр Мазан, 21 січня 2021 року
