«Лисичанскуголь»
«История и краеведение Донбасса»
«ВОЛОДИМИР СОСЮРА — СПІВЕЦЬ ПЕЧАЛЬНОГО ОБРАЗУ УКРАЇНИ» (частина 2)
«Музей історії гірничої справи Лисичанського кам’яновугільного району» ПАТ «Лисичанськвугілля» продовжує серію матеріалів з історії нашого краю.
В рік 120-річчя нашого великого земляка Володимира Сосюри, в біографії якого була й невеличка гірнича сторінка, пропоную вашій увазі декілька публіцистичних матеріалів про Сосюру. Зокрема, зі збірки кращого знавця творчості Володимира Миколайовича – літературознавця Сергія Гальченка, яка вийшла 2012-го у видавництві «Апотол» в Києві під назвою «Скарби літературних архівів». Сьогодні ми з вами ознайомимся з першою частиної статті «Співець печального образу України». Цікаво, що деякі біографічні подробиці автора, пов’язані з іменем Сосюри, нам добре нагадують події останнього Майдану. Тоді – 50 з лишком років тому — саме вірші Сосюри стали каталізатором тих буремних подій, багато років замовчуваних радянським режимом
(продовження)
Сергій Гальченко. «Співець печального образу України»
…Володимир Сосюра був одним з тих українських письменників, чия творчість, як і біографія, представлялися читачеві далеко не в повному обсязі. Те, що юний поет пішов «тоді до Петлюри, як громами в степах загуло» і зі зброєю в руках боронив незалежність Української Народної Республіки, вважалося його великим гріхом перед Радянською владою і тому мало залишатися невідомим для сучасників, а журнал «Червоний шлях» (1926, №10) з опублікованими споминами («З минулого») про той період визвольних змагань і свою участь у них – переховувався у спецфондах. Навіть фахівцям-дослідникам були недоступні джерела раннього періоду його творчості (1918-1920). Ніхто з дослідників ніколи не смів згадувати вірші Володимира Сосюри, опубліковані влітку 1918 року на сторінках газети «Український козак» — друкованого органу Української Народної Республіки. Звичайно, вірші з таким змістом не могли увійти навіть до найповніших видань творів поета.
У творчій спадщині Володимира Сосюри є твори, які не одразу і не просто увійшли до золотого фонду української літератури. Є вірші і поеми, що буквально збуджували суспільну свідомість – від рядового читача чи слухача і аж до державних діячів найвищого рангу. Такою була поема «Махно» (1924), про яку автор згадував в автобіографічному романі «Третя Рота»: «Я написав поему «Махно», за яку стільки випив горя, що й нащадкам стане». Текст цього твору, напевне, назавжди поховано «в сумних архівах ГПУ»,тобто в недоступних спецсховищах колишнього всемогутнього Державного політичного управління (ДПУ або російською ГПУ) СРСР чи УРСР.
До найповніших видань творів поета, що виходили за радянського режиму, не включалися вірші й поеми, де був правдивий опис подій так званої громадянської війни в Україні, де йшлося про національні питання чи про репресованих діячів науки, культури тощо. У Володимира Сосюри, як виявилося після вивчення його творчого архіву, що розпочалося нами ще в 1973 році, збереглося чимало неопублікованих творів, серед яких найпомітніша — поема «Мазепа», про яку буде сказано окремо. Неопублікованими за життя Сосюри залишилися й поеми на релігійну тематику: «Каїн» (1948), «Мойсей» (1948), «Христос» (1949), «Ваал» (без дати написання, але, ймовірно, 1948-1949). Чому поет у складний післявоєнний час (після нещадної критики 1947 року його літературних побратимів Максима Рильського, Юрія Яновського, Івана Сенченка) звертається до біблійної тематики – не є якоюсь загадкою: він не міг, як інші літератори, повністю віддаватися писанню про так звану щасливу мирну працю радянських людей, а тому заглиблюється в уявний світ «золотої легенди людства» — у «Старий заповіт» — його улюблену з дитинства книгу, легендарні сюжети якої почав творчо переосмислювати у полудень свого віку.
Вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну», як і багато інших творів поета, не народився просто із його творчої уяви, а був наслідком багатолітніх переживань за долю України, її історію, культуру, мову і, найголовніше, за її незалежність. «Ти власним світлом, Україно, сіяти будеш на землі», — таке пророцьке передбачення Сосюри прозвучить у посланні «До брата» (1960) за тридцять років до проголошення незалежності України, і майже стільки пролежало воно за чавунними дверима в спеціальному архівному сховищі, доки дійшло до читача…
(далі буде)
Олександр Мазан, спеціаліст «Музею історії гірничої справи Лисичанського кам’яновугільного району» ПАТ «Лисичанськвугілля», 4 травня 2018 року
