СЕРГЕЙ КАЛЕНЮК, НИКОЛАЙ ЛОМАКО. «ТЕРРАФОКСЫ И ДРУГИЕ ЛИСИЧАНЕ» (выпуск 51)

«История и краеведение Донбасса» (выпуск 442)

Книга «Террафоксы и другие лисичане» Сергея Каленюка и Николая Ломако. Лисичанск. ЧП «Принтэкспресс», 2010 год, тираж 200 экз. В этой книге читатель узнает о террафоксах, первыми заселивших лисичанские кручи, которые ошибочно называют Сокольими горами, и о казацком прошлом Верхнего, о роли Григория Капустина, Леонида Лутугина и Дмитрия Менделеева в истории Лисичанска, о лисичанских корнях Петра Войкова, чьим именем названы десятки заводов, шахт, улиц, нечто новое о писателе Петре Северове, поэте Владимире Сосюре и его друге – лисичанском художнике Илларионе Горохе. Книга будет интересна тем, кто не равнодушен к истории своей малой родины – Лисичанску. Книгу представляет библиотека «Лисичанского музея истории горного дела Донбасса» ПАО «Лисичанскуголь» совместно с авторским проектом Александра Мазана «История и краеведение Донбасса». Автор публикации позволил себе некоторые редакторские правки, в целом сохранив стилистику авторов…
(начало – в предыдущих выпусках)
ЗАЯВЛЕНИЕ ВЛАДИМИРА СОСЮРЫ (часть 4)
… После войны (авторы имели виду Вторую мировую войну 1939-1945 годов – прим. Александр Мазан) миги творческих успехов и радостей Владимира Сосюры терялись в жестоких испытаниях, где нужно было сберечь себя как поэта и человека. В январе 1948-го – к пятидесятилетию Владимира Николаевича — правительство СССР награждает его орденом Ленина. В апреле 1948-го ему вручают Сталинскую премию с денежным вознаграждением в размере 100 тысяч рублей за сборник «Щоб сади шуміли», куда вошло и стихотворение «Любіть Україну», написанное еще во время войны – в 1944 году. С него снимают партийные взыскания и восстанавливают непрерывность партийного стажа.
Но, уже в августе 1948 года из сборника «Вибране» изымают «Любіть Україну». Чья была команда? За квартирой Сосюры следит КГБ (Комитет государственной безопасности – советская «охранка», карательный орган в Советском Союзе – прим. Александр Мазан), потому что ходили слухи о визитах в эту квартиру «бандеровцев». В то время в Киеве, где жил Сосюра, стало известно о ликвидации ОУНовских (Организация украинских националистов – ОУН – патриотическая освободительная организация Украины – прим. Александр Мазан) молодежных групп «Юнаки» и «Юнацтво». Не к «юнакам» ли обращается Владимир Сосюра в стихах «Любіть Україну»?
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
І сльози, і все – до загину…
Начались мучительніе допросы и поиски компрометирующих «фактов из биографии». Поэт очень боялся, что будут найдены стихи его – двадцатилетнего, публиковавшиеся в газете «Український козак», которая была печатным органом армии Украинской народной республики (УНР) и ему припомнят публикации, подобные этой:
То не вітер віє
З тьми-домовини,
То не сови будять
Помертвілий край.

Чую плач і стогін
З милої Вкраїни…
Знов москаль мордує
Мій коханий край.

Плаче місяць в травах
Дощ хатини мочить,
Стогне вітер в ставнях,
Криші розгорта.

І в сльозах кривавих
Думи мої й ночі,
І в сльозах кривавих –
Воля золота.

Гей, ти, — край зелений!
Гей, ти, — багнет блискучий…
Вже в свій край холодний
Утіка москаль.

Скоро стане сонце
І загинуть тучі,
Як загине в серці
Днів моїх печаль.

В этих условиях Владимир Сосюра пишет в партбюро Союза писателей Украины покаянное заявление. Этот документ дает нам представление о том, как непросто складывалась талантливая жизнь Владимира Николаевича Сосюры:
До бюро парткому С.Р.П.У
члена ВКП (б)
Володимира Сосюри
Заява
В зв’язку не тільки з перевіркою документів, але з морально-етічних міркувань, я хочу, щоб Ви мене звільнили від гніту, що душить мене вже багато, багато років.
Я приховав від партії кілька фактів з моєї біографії.
Я це робив з моральних міркувань, але я вже нічим більше не можу і прошу Вас покарати мене за мій злочин.
Я вважаю, що не достоїш бути в святих комуністичних лавах.
Я приховав:
1.Що одного мого вірша «Пісня ця родилась в темнім, темнім гаї…» було надруковано в одній з харківських газет в 1918 р. за німецької окупації.
2. Що в 1918 р. після проскурівського погрому, який вчинив 3-й гайдамацький полк, козаком якого я був, на гроші Волоха (ком. полку) було надруковано й видано збірку моїх поезій «Пісні крові», де на обкладинці було моє справжнє прізвище Сюсюра. Правда, прізвище моє Сосюра, бо так підписувався мій батько, а дід – навіть «Соссюр». Отже, теперішнє моє прізвище «Сосюра» не з маскування. Ще до війни в будинку творчості в Одесі один молодий болгарський поет спитав мене, чи то моя збірка – «Пісні крові». Я спочатку сказав, що – ні. А потім довго мучився, підійшов до нього і сказав: «Пісні крові» — моя збірка. Він мені нічого не сказав.
4. Як полонений денікінської армії, я був мобілізований до «залізної» дивізії, але не воював проти Черв. Армії. Мене врятував тиф.
5. І найстрашніше:
В квітні 1918 р. я пішов добровільно в солдатську секцію при нашому заводі, вважаючи, що це один із чесних загонів Червоної армії, тим більше, що хоч солдати роззброїли загін Червоної армії, але покаялись перед Червоними прапорами бути вірними Радянській владі. Тов. Ворошилов (так казали нам) видав зброю солдатській секції з умовою, щоб наш загін відступав разом з останнім загоном Червоної армії. Як радісно мені було, що я червоногвардієць, що я б’юсь за радянську Вітчизну проти оскаженілої орди кайзера і рідненьких «запроданців», але… В останній момент нас обдурили, й солдатська секція стріляла по останньому вагону т. Ворошилова. Я пустив одну кулю. Тепер я знаю, що та пуля не вбила нікого (я цілив в покрівлю одного з вагонів бронепоїзда), але куля та стирчить в моєму серці. Я потім віддав рушницю одному солдатові, а сам утік додому, але совість мене мучить…

Оце і все,
В.Сосюра
3.1-49
(рукописный фонд Института литературы им. Т.Г.Шевченко АН Украины, — ф.139)…

(продолжение следует)
Жестокий XX век постоянно вмешивался в романс нежно-тревожной души поэта, но, не вытравил из нее сердечной искренности. Только «сердце – не камень», оно не выдержало непомерного давления.
Владимир Сосюра умер сразу после Рождества – 8 января 1965 года, а 6 января ему исполнилось шестьдесят семь… Умер от гипертонии – чрезмерного кровяного давления.

Александр Мазан, 18 декабря 2018 года

Запись опубликована в рубрике х История и краеведение Донбасса х. Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *