Город
Ну, ось ми їх і вибрали. На свою голову. Якщо напередоні виборів ми не хотіли або не мали змоги з ними познайомитися та роздивитися – хто вони такі, народні обранці, або ті, хто на це високе звання замахнувся, то після 25 жовтня у нас, як у тому анекдоті, для цього «є час та натхнення». Розпочати пропоную з переможців. Або так званих переможців, бо до своєї перемоги у Лисичанську вони прийшли під рядном так званого «Опозиційного блоку». Причому, термін «так звані» щодо цих хлопців та дівчат вживатиметься досить часто. «Блоки» одержали в Лисичанській міській раді 24 стільця – рівно дві третини від можливого. А одним з цих 24-х щасливців не вперше сяде (тьфу, тьфу, тьфу – через ліве плече, а то ще накаркаю) такий собі персонаж, як Грицько Старченко. Коли «смотрящий» на призвіще Дунаєв, на вушко якому шепотів «кандидатури» вірний, як пес, абрек Байрамов Вахід-огли, формував список кандидатів від «ОпоБло», він розраховував не тільки на «БаБло», тобто, жіночу частину списку, а й на таких собі «аксакалів», як Гриць. Байрамов таки нашепотів сюзерену це прізвище, навіть на спитавши у його володаря якоїсь згоди. А навіщо? Партія сказала – «Надо», Старченко «ответіл» — «Усігда гатов».
Ну, це їхні, так би мовити, «корпоративні» маневри. Якщо комусь «по барабану», чиєю кінцівкою будуть прийматися рішення про остаточне знищення цього міста, то хай пошариться звалищами фейсбуку у пошуках чогось цікавого, я хочу все ж таки продовжити. Колись розповім вам дуже цікаву історію, яка має уже десятирічну витримку, про те, як наш Грицько став начальником управління охорони здоров’я Лисичанської міської ради. Або навіть, як це управління взагалі з’явилось на нашу голову, в яку копійочку вона нам влетіло, на який тюремний термін «напрацював» його очільник, та чому пенсіонер Старченко, незважаючі на старість (глянемо правді в очі) до цього часу очолює жалюгідну лисичанську медицину.
Зараз про те, про що співається у пісні видатного українця Семена Гулака-Артемовського на вірші не менш видатної українки Марусі Чурай, назва якої винесене в заголовок цієї писанини. Справа в тім, что на минулих чергових виборах до Лисичанської міської ради у 2010 році Грицько Михайлович теж «висунувся» в одному з мажоритарних округів у центрі міста. Звісно, що під прапором Партії регіонів. Так сталося, що одним з суперників Грицька був мій знайомий. Знайомий тоді програв, як програли усі ті, хто балотувався не під прапором Партії регіонів. Та, обговорюючи результати тодішніх виборів за філіжанкою кави, ми констатували факт того, що той же Грицько виграв якось так не зовсім «по-честному». Але, «то таке», як каже Мирон Маркевич. Судом цей факт доказано не було, то й всі лаври переможця віддамо нашому героєві. Якщо ви думаєте, що Грицько наступного дня після виборів засучив рукави свого чистого і білого, як сніг, халата, та взявся «покращувати життя вже сьогодні», то глибоко помиляєтесь. Пальцем об палець не вдарив. У кращому разі ходив на сесії, та піднімав кінцівку по команді місцевого «Чечетова». А закінчилось усе тим, що «не відсідивши» у міськради передбаченого законом 5-річного строку, зняв з себе повноваження депутата міської ради і, як шкідливе кошеня, втік до своєі лікарні. А як же виборці, які зостались без представництва у міськраді в такі тяжкі часи? А Грицько на них начхав, наклав, забив (необхідне підкреслити) і «сваліл», використовуючи їхню партійну термінологію, пересидів на «небийлежачий» посаді, недогледів (або промовчав) факти тяжкого злочину свого безпосереднього начальника-«папєрєдніка», за допомогою «шахер-махер» комбінації знову вирішив «тряхнути старіной» и знов сів у головне медичне крісло міста. Для «джентльменського набору» Грицьку Старченко не вистачало депутатського мандату. Тепер і він гріє душу десь «в області сердечной мишци».
Ось так у Гриця получається: захотів – депутатом пішов у міськраду, захотів – вийшов з депутаів. Як на вечорниці сходив. Та чи такого депутата чекає навіть зазомбований «ОпляБлоком» виборець? Питання – риторичне.
Олександр Мазан, 18 листопада 2015 року
