МИХАЙЛО  ЦАРИННИК. «МОЯ РІДНА «СОДІВСЬКА» (частина 7)

«История и краеведение Донбасса» (выпуск 422)

Книга (науково-популярне видання) Михайла Царинника «Моя рідна «содівська» вийшла п’ять років тому (у 2013-му) в видавництві ТОВ «Лисичанська друкарня» російською мовою (???) обсягом 191 сторінка та накладом 100 примірників (на жаль). Це перше подібне видання «Колиски Донбасу», яке презентує непросту та дуже цікаву та насичену 120-річну історію однієї школи,

 яка зараз носить назву «Лисичанська загальноосвітня школа №2». Тому вважаю, що видання та його автор достойні того, щоби бути присутніми не тільки накладом 100 примірників у декількох бібліотеках Лисичанська і не тільки російською мовою, а й у всесвітній мережі інтернету. Книга публікуватиметься частинами.

(початок книги – у попередньому випуску)

1917 РІК

Школа була початковою і називалась заводською. Завідувачем школи був Сергій Лукич Зубов. Він же – провідний викладач школи. У школі ставили вистави, у тому числі й п’єсу «Русь заговорила», яку написав робітник «Донецького содового заводу» А.Іванов.

Революційна хвиля вимагала нового підходу до роботи школи. Архітектура школи була помітною, сама будівля була одноповерховою, з часом – добудовувалась. Багато років у цій будівлі знаходилась Лисичанська середня школа №2, а з 1974 року – адміністрація «Лисичанського содового заводу» (колишнього «Донецького содового заводу»). Старожили зтверджували, що учні школи кожного дня отримували булочку і склянку молока – безкоштовно. На завод охоче приймали сімейних робочих. Сімейним працівникам керівництво заводу виділяло кошти на придбання швейних машин, закупівлю худоби, будівництво тощо.

Постановою Тимчасового уряду Російської імперії  від 20 червня 1917 року церковно-приходські школи передавались в управління Міністерства народної просвіти. Згідно цієї постанови від 19 серпня 1917 року поступило розпорядження повітовим управам прийняти церковно-приходські школи. Що було і зроблено. Школа  працювала, виконуючи своє завдання. Класи в ній були різні за кількістю учнів. Восени дітей було багато, а до літа становилось менше – потребувались робочі руки в родинах…

(далі буде)

Олександр Мазан, 15 грудня 2018 року

Запись опубликована в рубрике Город, х История и краеведение Донбасса х. Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *