МИХАЙЛО  ЦАРИННИК. «МОЯ РІДНА «СОДІВСЬКА» (частина 6)

«История и краеведение Донбасса» (выпуск №416)

Книга (науково-популярне видання) Михайла Царинника «Моя рідна «содівська» вийшла п’ять років тому (у 2013-му) в видавництві ТОВ «Лисичанська друкарня» російською мовою (???) обсягом 191 сторінка та накладом 100 примірників (на жаль). Це перше подібне видання «Колиски Донбасу», яке презентує непросту та дуже цікаву та насичену 120-річну історію однієї школи,

 яка зараз носить назву «Лисичанська загальноосвітня школа №2». Тому вважаю, що видання та його автор достойні того, щоби бути присутніми не тільки накладом 100 примірників у декількох бібліотеках Лисичанська і не тільки російською мовою, а й у всесвітній мережі інтернету. Книга публікуватиметься частинами.

(початок книги – у попередньому випуску)

1911 РІК

Спогади А.М.Могильникова

Шановні юні друзі, члени клубу «Пошук» школи №2 м.Лисичанська!

Отримав вашого листа, за що вдячний, а за затримку відповіді прошу вибачення. Якщо школа №2 є школою при заводе «Донсода» міста Верхнього, то це саме та школа, в якій я навчався і яку закінчив у 1911 році. Як бачите, у мене 1971 рік є начеб-то ювілейним. Минуло рівно 60 років з тих пір, коли я закінчив школу. Для людини – це все свідоме життя. Що я знаю про школу? До революції 1917 року вона носила назву «Двокласне міністерське училище», засноване у 1897 році. Я – старше Лисичанської школи №2 на один рік. Будівля школи вже після того, як я її закінчив, добудовувалась. Прибудівля дещо відрізнялася від старого корпусу.

Декілька слів про себе. Я – інженер, вже в радянські часи, а саме – в 1928 році – закінчив Луганський вечірній машинобудівний інститут. В 20-х роках у цьому ж інституті працював начальником учбової частини, а з 1935 року працював головним механіком одного з найбільших заводів Луганська. Був учасником Громадянської війни, орденоносець. Зараз я – пенсіонер, але веду велику громадську діяльність. Якщо вас це зацікавить, то напишу детальніше.

Що я пам’ятаю про школу та навчання, про викладачівПам’ятаю тільки одного викладача – Сергія Лукича Зубова – провідного викладача училища. Він же був і завідувачем Верхнянського «Двокласного міністерського училища». Він був суворий. Пам’ятаю, як він вигнав мене та мого сусіду по парті з уроку. Дисципліна взагалі була дуже суворою, можна сказати, прямо знущальною. Так, наприклад, один з викладачів – не пам’ятаю його прізвища – брав учня за вуха і тягнув його вгору. Учень був змушений підніматися на парту, а він все піднімав. Було дуже боляче – до сліз. А викладач Закону Божого бив учнів лінійкою по голові. Були й інші знущання.

Для того, щоби написати історію, потрібні архівні матеріали, спогади ветеранів, факти і багато інших матеріалів. З цим питанням я зіштовхнувся, коли приймав участь в публікації історії Луганського машинобудівного інституту у складі редколегії. Я і тепер приймаю участь в написанні історії «Донецького содового заводу».

Що я можу вам порекомендувати на перших кроках цієї роботи:

1.Організувати актив пенсіонерів, ветеранів-випускників школи, у тому числі й випускників дореволюційних часів.

2.З переліку ветеранів зформувати Раду музею школи. Я, наприклад, голова Ради Музею «Лисичанського содового заводу»  (колишнього «Донецького содового заводу» або «Донсоди», який у різні часи носив ім’я Володимира Леніна – прим.Олександр Мазан).

3. Організувати та практикувати зібрання ветеранів по групам у кількості 8-10 людей без порядку денного щоб вони самі обговорили важливі питання минулого школи.

4. Організувати зустріч випускників з нинішніми учнями.

5. Активу та членам клубу здійснювати обхід старших випускників школи для збору матеріалів про школу: світлин, письмових спогадів, старих підручників, учнівських робіт тощо.

По цім питання я міг вам допомогти та, на жаль, я рідко буваю у Верхньому (тепер – Лисичанськ), у мене там живуть сестри. Серед моїх однокласників у Верхньому мешкає Андрій Доброріз та Леля Кіш (Ковтун), які живуть на вул. ім..Артема (адресу можу повідомити).

Якщо мені доведеться бувати у Лисичанську, поговоримо про все детальніше – мені самому хочеться вам допомогти.

Історія Лисичанська на початку минулого сторіччя тісно переплетена з селом Верхнім, яке тоді називалось Третя Рота. Цю історію я добре знаю. Буду у вас – розповім, дуже цікаво.

Бажаю успіху. Якщо виникатимуть питання до мене – пишіть, відповім.

А.М. Могильников, 5.10.1971, м. Ворошиловград  (тепер – Луганськ – прим. Олександр Мазан)

(далі буде)

 

Олександр Мазан, 14 грудня 2018 року

Запись опубликована в рубрике Город, х История и краеведение Донбасса х. Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *