«ЗА ЩО МИ ВОЮЄМО?»

«История и краеведение Донбасса»

Вже 23-й рік поспіль Україна відзначатиме «День пам’яток історії та культури» (світова культурна спільнота в 40-й раз 18-е квітня називає «Міжнародним днем пам’яток і визначних місць»). Цей день (у когось навіть повернеться язик називати 18 квітня святом) сьогодні, як і багато чого у нашому житті, не просто набуває нового значення, виміру і осмислення. На жаль,

«День пам’яток історії та культури» з кожним днем, з кожним вибухом російської авіабомби, «Смерча», «Точки-У», «Калібра» та іншої смертоносної російської гидоти наближає нас до «Дня пам’яті пам’яток…»
Про «Маріупольский драмтеатр» («Донецький академічний обласний драматичний театр») не знає хіба якийсь-небудь чукча у своєму чумі, куди ще не дійшла цивілізація. Чорнороті «симаньянискабєєвисоловйовипєскови» ще не дійшли до цієї частини «русськага міра». Не вдаваючись у подробиці цієї світової трагедії (якби це не звучало «кощунственно»), для всіх нас відмічаємо, що Путін гашеткою якогось льотчика з українським прізвищем, знищив сотні людей, серед яких і діти, «похоронивши» їх під уламками «пам’ятки культури». Люди, переважна більшість яких – російськомовні, на «спутніках» яких налаштовані російські телеканали, ховались у цьому «храмі культури», виходячи з елементарної логіки — в об’єкт культури навіть неосвічена людина стріляти мегатонною бомбою не наважиться. Наважилась… Бо то – НЕ ЛЮДИНА! І ніякими людськими якостями вона не наділена. Парадокс ситуації у тому, що скерована Путіним гашетка російського «лєтуна» знищила не просто театр, а «театр російської драми»… Так, ви в це не повірите, але під завалами театру назавжди загинули сценарії вистав за творами Льва Толстого, Олександра Пушкіна, Антона Чехова (його рідний Таганрог зовсім поруч), Михайла Булгакова, Самуїла Маршака, Василя Шукшина та багатьох інших носіїв не просто російської мови (знаю, що такої не існує, але вживаю за звичкою), а видатних носіїв російської культури! Тобто, «безропотний исполнитель» — якийсь придуркуватий російський генерал, ім’я якого відоме не тільки лейтенантам ГУР МО України, фахівцям з Ballingcat, а й представникам Міжнародного кримінального суду зі страшною, як крик гусака для російського літака, назвою «Гаага», виконуючи вказівку «Гавнокамандующега Путіна», не просто «вистрілив собі у ногу» (чи в праве яйце) – він знищив частину великої російської культури. Названі вище символи цієї культури у своїх трунах, напевне, не просто перевертаються, а пропеллерами крутяться. І про це не слід забувати, а, навпаки, слід наголошувати, акцентувати увагу світової спільноти, роблячи чергову «зарубку» пам’яті на величезному «древі» світової «Пам’ятки культури».
На цьому тлі «влучання» російської авіабомби у «Художній музей Куїнджі» — взагалі не «інформаційний привід». Так собі – черговий рядок у величезному переліку. Та пан Амір Хан і його безпристрасні співробітники і цю «зарубку» для себе зробили. «Гагагівці» можуть і не знати, що Архіп Куїнджі, хоч і був греком, та саме російська культура давно і назавжди його «приватизувала». А численні оригінали творів російського таки живописця зі світовим ім’ям Івана Айвазовського та багатьох інших палали так, як крейсер «Москва». Як там казав «лисомордий» — «Нравица, не нравица – терпи моя красавица?» Ось і потерпає російська культура від рук російських же варварів.
Але ж справжньою «зіркою» культурної спадщини сьогоднішньої Донеччини, безперечно, є «Свято-Успенська Святогірська Лавра» у Святогірську. Це вже – на відміну від Маріуполя – північ Донеччини. Важливо те, що статус Лаври цьому комплексу надала саме Україна, але… Вона (Лавра) знаходиться (хай мене поправлять фахівці) в оренді у місцевої громади «Української (російської) православної церкви Московського патріархату». У тому самому 2014-му «Святогірська Лавра» надавала прихисток терористам Гіркіна як раз перед тим, як вони почали захват Донеччини. Вона недвозначно була й є не просто «аплотом» гундяєвської церкви, але, на жаль, і «руськага міра» в цілому. Так ось, по цьому «аплоту» «руськага міра» й вистрілив черговий російський лейтенант чи майор, виконуючи злочинний наказ. На щастя, обійшлося без жертв, бо там під «крилишком» РПЦ знаходилося 500 з лишком паломників, 200 з яких діти (аналог «Маріупольского драмтеатруҐ»), шукавших прихисток там, де вони сподівалися на хоч якусь людяність «нелюдів» з буквою «Z» не просто на лобі, а й в голові. Ви думаєте, що «отець Арсеній» — настоятель «мирной обители» — хоч щось сказав про цей варварський вчинок у своїй проповіді, яка ретранслюється на й досі російськомовному сайті Лаври? Ні, жодного повідомлення, жодної світлини на сайті, жодного слова – у проповіді московського попа!!!! Він там вужакою на пательні викручуються, навіть називає щось таке, що відбувається десь там, — війною, але причиною цього всього вбачає… в абортах, які дозволені в Україні… Стоп! Можливо він таки правий, цей «отець»! Він примудрився «без трусів й крестика не знімати». Напевне, Арсеній мав на увазі те, аби мати Путіна своєчасно зробила аборт, то не було б не тільки влучання «поруч з Лаврою», а всього того «безумия», що відбувається з благословіння його безпосереднього начальника – Кирила Гундяєва.
Поки ми говоримо про рани таких визначних «пам’яток культури», але не будемо забувати й про маленькі. Ось прийшло повідомлення з Миколаївщини, де у селі Гур’ївка «рашисти» влучили у «Турецьку криницю» — невеличку культурну пам’ятку місцевого значення (не впевнений, що навіть такий статус має цей колодязь), якою дбайливо опікуються звичайні селяни. «Не плюй в колодец…» — «гласит» російська мудрість (чомусь мій комп підкреслив це словосполучення як неприйнятне з точки зору стилістики. Треба ж – залізяка, а й та розуміє!)…
То що ми з вами можемо в цю лиху годину зберегти з нашої (як бачимо, не тільки нашої) культурної спадщини? Варвари, як відомо, приходять зі Сходу, цивілізація – з Заходу (ну, так, дещо спрощено). Ось і розумні данці подарили світу не тільки Ганса-Крістіана Андерсена, а й сучасний винахід під назвою «Backup Ukraine», створений Данською національною комісією ЮНЕСКО у тісному співробітництві з організацією під назвою «Blue Shield Denmark» та додатком «Polucam». Завдання – зберегти культурну спадщину України від варварів, які дають злочинні накази мовою Пушкіна й Толстого, з цією мовою гвалтують українських дівчаток, стріляють в потилицю (бо страшно дивитись в очі) селянам, телефонують додому жінкам й матерям про «трофеї»…
Хочеться також нагадати слова Уїнстона Черчилля (ще один цивілізаційний посил Заходу) у відповідь одному зі своїх міністрів, який пропонував під час Другої світової урізати бюджет Великої Британії за рахунок культури, — «А за що ми тоді воюємо?»…

Олександр Мазан, 16 квітня 2022 року

Запись опубликована в рубрике х История и краеведение Донбасса х. Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.