ДМИТРО ПІЧКУР. «БІЛЯ СТУСОВОЇ КРИНИЦІ» (частина 11)

«Історія і краєзнавство Донбасу» (випуск №474)

Коли ви будете читати сторінку Вікіпедії з назвою «Василь Стус», то серед численних посилань на публіцистику про Стуса ви не побачите посилання на збірку Дмитра Пучкура «Біля Стусової криниці». Дивно, але ж відомий вінницький журналіст, поет та письменник особисто знав Василя і служив з ним у Радянський Армії. Навіть вважає себе учнем Стуса, який став для Дмитра Степановича справжнім літературним і життєвим натхненником. А двадцять років тому – у 2001 році — у Вінниці вийшла збірка нарисів та публіцистики про Василя Стуса авторства Дмитра Пічкура «Біля Стусової криниці». Від сьогодні пропоную вам матеріали по-своєму унікальної книжечки, незаслужено обійденої Вікіпедією. Її цінність ще й у тому, що Василь Стус народився на Вінничині, де зараз мешкає і творить його армійський товариш і учень Дмитро Пічкур, виріс і став справжнім поетом на Донбасі, а працював останнім часом до засудження таким же журналістом, як і Пічкур, на Черкащині, де народився Дмитро Пічкур. Ось такий він «перепльот», витоки якого, як не гадай, ведуть до тіїє самої «Стусової криниці»
(продовження – початок в попередніх випусках)

«ЗДРАСТУЙ, ВАСИЛЮ» (частина 2)

…Так знайшовся мій другий армійський товариш. Останній лист від нього, як я вже згадував, надійшов у моє рідне село Росоховатку, куди я повернувся тимчасово після служби в армії. В кінці 1963 року. Важча справа – розшукати нашого четвертого товариша – Вінцаса Козміцкаса, якому Василь Стус присвятив великий вірш. Хто він – Козміцкас?
«Тріщав мороз… Каптьорка. Медсанбат.
І до убогої аптечки – Вінцас,
Наш батальонний фельдшер, до реєстру
Дописаний – поміж бинтів і спирту,
Пірамідону, йоду, формідону,
Мовчазний і врочистий, наче бинт».
Таким бачився Василеві Стусу Вінцас Козміцкас тієї холодної зими 1961 року. Таким знав його і я. Пам’ятаю жіночий портрет, який Вінцас в той час малював і читав мені напам’ять свої повісті російською мовою.
Я переглянув чимало письменницьких і художницьких довідників Радянського Союзу, але ніде прізвища Козміцкаса не знайшов. Хто ж він, Вінцас Козміцкас? А відповідь знайшлася досить несподівано. На з’їзді письменників України, який відбувся 15-17 жовтня 2001 року, виступила критик і перекладач Надія Непорожня, яка мешкає у Вільнюсі, а Вінцас саме звідти був родом. Не могла ж вона хоч що-небудь не знати про нього. Отож, не чакаючи перерви, підсів до неї і запитав про Козміцкаса.
-Та я з його дружиною працюю, — була несподівана відповідь.
— Ну, а Вінцас – як він?
— Вінцаса вже давно нема в живих, — пригасила несподівана відповідь.
Ось так стала відомою остання сторінка моїх спогадів про дорогих мені побратимів по службі в армії того далекого 1961 року. Залишається лише чекати якихось відомостей з домашнього архіву Вінцаса. Не може бути, щоб у нього щось не збереглося про той час, про нашу четвірку, душею якої був Василь Стус…
(далі – буде)
Дмитро Пічкур

Підготував до публікації Олександр Мазан, 11 січня 2021 року

Запись опубликована в рубрике х История и краеведение Донбасса х. Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *