ДМИТРО ПІЧКУР. «БІЛЯ СТУСОВОЇ КРИНИЦІ» (частина 9)

«Історія і краєзнавство Донбасу» (випуск №472)

Коли ви будете читати сторінку Вікіпедії з назвою «Василь Стус», то серед численних посилань на публіцистику про Стуса ви не побачите посилання на збірку Дмитра Пучкура «Біля Стусової криниці». Дивно, але ж відомий вінницький журналіст, поет та письменник особисто знав Василя і служив з ним у Радянський Армії. Навіть вважає себе учнем Стуса, який став для Дмитра Степановича справжнім літературним і життєвим натхненником. А двадцять років тому – у 2001 році — у Вінниці вийшла збірка нарисів та публіцистики про Василя Стуса авторства Дмитра Пічкура «Біля Стусової криниці». Від сьогодні пропоную вам матеріали по-своєму унікальної книжечки, незаслужено обійденої Вікіпедією. Її цінність ще й у тому, що Василь Стус народився на Вінничині, де зараз мешкає і творить його армійський товариш і учень Дмитро Пічкур, виріс і став справжнім поетом на Донбасі, а працював останнім часом до засудження таким же журналістом, як і Пічкур, на Черкащині, де народився Дмитро Пічкур. Ось такий він «перепльот», витоки якого, як не гадай, ведуть до тіїє самої «Стусової криниці»
(продовження – початок в попередніх випусках)

ВАСИЛЬ СТУС: «ХТО ПРОТИ ТИРАНІЇ – ВСТАНЬТЕ!»
Ці слова належать Василю Стусу. А кинув він їх у переповнений зал кінотеатру «Україна» у Київі під час перегляду фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у відповідь на арешти української інтелігенції. Їх тепер знає кожен школяр.
Це було 34 роки тому. Такий же вересень. Четверте число…
… Ця невеличка вуличка, що примикає до омінливого проспекту імені Миколи Пирогова, що донедавна носила назву німецької революціоністки Рози Люксембург. І ось кілька років тому вивіски на будинках, що й досі ріжуть слух багатьох, змінились. А на фасаді приміщення підготовчого факультету Вінницького медуніверситету для іноземних студентів встановлено меморіальну дошку з написом: «Вулиця названа на честь Василя Стуса – видатного українського поета, нашого земляка, полум’яного борця за незалежність України».
Уявляю, як непросто було місцевим властям знайти такий куточок у місті над Бугом, який би нагадував нам ім’я донедавна «особливо небезпечного державного злочинця». А інституту, який би носив це ім’я, й досі не визначено, хоч їх у Вінниці є достатньо.
Але, часи міняються, а з ними – й цінності. І саме тут, на цій вуличці, в день 14-річниці загибелі поета-борця відбувся мітинг по вшануванню його пам’яті. Було якось ніяково, що після зустрічі з кандидатом у президенти України Євгеном Марчуком сюди прийшла жменька патріотів — менше двох десятків. Скоріше – за обов’язком.
Снували тролейбуси й трамваї, кудись поспішали перехожі, мимо зборів проковиляв інвалід на милицях. Біля меморіальної дошки – портрет Стуса, обрамлений українським рушником. Тепер таки відомий усьому світові. На мітингу виступили: поет, голова Конгресу української інтелігенції Василь Кобець, активісти Конгресу Микола Горбович та Ганна Задерей, голова Вінницької організації українських націоналістів Микола Мельник, декан факультету Вінницького медуніверситету, голова Вінницького обласного об’єднання «Відкрита політика» Володимир Коваленко та автор цих рядків. Говорили про важкий життєвий шлях поета, читали вірші, присвячені йому. А потім перейшли на колишнє кладовище до могили січових стрільців, де відбувся молебень по безвинно убієнному Василеві Стусу. Його провели священники автокефальної та греко-католицької церков під супровід хору.
Хотілося закінчить ці нотатки на оптмістичній ноті, але хіба на поминках до веселощів?
А, може, й вони загубляться в потоці інформації про протистояння кандидатів у президенти України на виборах, що наближаються, чи про вбивства і згвалтування, якими нині переповнені засоби масової інформації. Все ж віриться, що хоч один чоловік зупинить свій погляд на цих рядках. І шанобливо скине кашкет у знак пам’яті про великого українця, яким був і залишається Василь Стус…
(далі – буде)

Дмитро Пічкур, газета «Літературна Україна», 23 вересня 1999 року

Підготував до публікації Олександр Мазан, 9 січня 2021 року

Запись опубликована в рубрике х История и краеведение Донбасса х. Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *