«Історія і краєзнавство Донбасу» (випуск №507)
Коли ви будете читати сторінку Вікіпедії з назвою «Василь Стус», то серед численних посилань на публіцистику про Стуса ви не побачите посилання на збірку Дмитра Пучкура «Біля Стусової криниці». Дивно, але ж відомий вінницький журналіст, поет та письменник особисто знав Василя і служив з ним у Радянський Армії.
Навіть вважає себе учнем Стуса, який став для Дмитра Степановича справжнім літературним і життєвим натхненником. А двадцять років тому – у 2001 році — у Вінниці вийшла збірка нарисів та публіцистики про Василя Стуса авторства Дмитра Пічкура «Біля Стусової криниці». Від сьогодні пропоную вам матеріали по-своєму унікальної книжечки, незаслужено обійденої Вікіпедією. Її цінність ще й у тому, що Василь Стус народився на Вінничині, де зараз мешкає і творить його армійський товариш і учень Дмитро Пічкур, виріс і став справжнім поетом на Донбасі, а працював останнім часом до засудження таким же журналістом, як і Пічкур, на Черкащині, де народився Дмитро Пічкур. Ось такий він «перепльот», витоки якого, як не гадай, ведуть до тіїє самої «Стусової криниці»
(продовження – початок в попередніх випусках)
ВАСИЛЬ СТУС
КОЛИМСЬКІ КОНВАЛІЇ – БУДЬТЕ ДЛЯ ВАЛІ…
Колимські конвалії – будьте для Валі,
Достійтесь до Валі – рожеві огні.
Пробачте, у вас забагато печалі,
Пробачте, красуні, ви надто сумні.
Моя чужаниця – то ваша, то рідна
Земля, на якій ви, цнотливі, зросли,
На завтра хай видасться днина погідна,
Аби ми, нівроку, здорові були.
Бо завтра ж ми підем стрічати кохану
Журливу журавку – таку ж, як і ви.
Про свято я іскру болгарську дістану
І викину клопоти всі з голови.
Підготував до публікації Олександр Мазан, 26 січня 2021 року
