«Історія і краєзнавство Донбасу» (випуск №506)
Коли ви будете читати сторінку Вікіпедії з назвою «Василь Стус», то серед численних посилань на публіцистику про Стуса ви не побачите посилання на збірку Дмитра Пучкура «Біля Стусової криниці». Дивно, але ж відомий вінницький журналіст, поет та письменник особисто знав Василя і служив з ним у Радянський Армії.
Навіть вважає себе учнем Стуса, який став для Дмитра Степановича справжнім літературним і життєвим натхненником. А двадцять років тому – у 2001 році — у Вінниці вийшла збірка нарисів та публіцистики про Василя Стуса авторства Дмитра Пічкура «Біля Стусової криниці». Від сьогодні пропоную вам матеріали по-своєму унікальної книжечки, незаслужено обійденої Вікіпедією. Її цінність ще й у тому, що Василь Стус народився на Вінничині, де зараз мешкає і творить його армійський товариш і учень Дмитро Пічкур, виріс і став справжнім поетом на Донбасі, а працював останнім часом до засудження таким же журналістом, як і Пічкур, на Черкащині, де народився Дмитро Пічкур. Ось такий він «перепльот», витоки якого, як не гадай, ведуть до тіїє самої «Стусової криниці»
(продовження – початок в попередніх випусках)
ВАСИЛЬ СТУС
ВЕСНЯНИЙ ВЕЧІР. МОЛОДІ ТУМАНИ…
Весняний вечір. Молоді тумани.
Неон проспектів. Туга ліхтарів.
— Я так тебе любила, мій коханий.
— Прости мене – я так тебе любив.
І срібляться озерами долини,
Шовковий шепт пригашених калюж.
— Мені ти все життя, немов дружина.
— Мені ти все життя, неначе муж.
— А пам’ятаєш? – Добре пам’ятаю.
— А не забув? – Ні, не забув, о ні!
— Здається, ніби в молодість вертаю.
— Це справді – ти? Це справді – ти? Не в сні.
— А першу зустріч? – Першу і останню.
— А я лиш першу. Ніби й не було
Минулих років нашому коханню.
Не вір, що за водою все спливло.
-Не треба, люба. – Знаю, що не треба.
І душ четвірко б’ється на ножах.
О, єдиніться. Безоглядне небо
Вам спільний шлях покаже – по зірках.
Підготував до публікації Олександр Мазан, 25 січня 2021 року
