ДМИТРО ПІЧКУР. «БІЛЯ СТУСОВОЇ КРИНИЦІ» (частина 25)

«Історія і краєзнавство Донбасу» (випуск №505)

Коли ви будете читати сторінку Вікіпедії з назвою «Василь Стус», то серед численних посилань на публіцистику про Стуса ви не побачите посилання на збірку Дмитра Пучкура «Біля Стусової криниці». Дивно, але ж відомий вінницький журналіст, поет та письменник особисто знав Василя і служив з ним у Радянський Армії.

 Навіть вважає себе учнем Стуса, який став для Дмитра Степановича справжнім літературним і життєвим натхненником. А двадцять років тому – у 2001 році — у Вінниці вийшла збірка нарисів та публіцистики про Василя Стуса авторства Дмитра Пічкура «Біля Стусової криниці». Від сьогодні пропоную вам матеріали по-своєму унікальної книжечки, незаслужено обійденої Вікіпедією. Її цінність ще й у тому, що Василь Стус народився на Вінничині, де зараз мешкає і творить його армійський товариш і учень Дмитро Пічкур, виріс і став справжнім поетом на Донбасі, а працював останнім часом до засудження таким же журналістом, як і Пічкур, на Черкащині, де народився Дмитро Пічкур. Ось такий він «перепльот», витоки якого, як не гадай, ведуть до тіїє самої «Стусової криниці»

(продовження – початок в попередніх випусках)

 

ВАСИЛЬ СТУС

 

ЦІЛУЮ В СНІ СУМЕ ТВОЄ ОБЛИЧЧЯ…

Цілую в сні сумне твоє обличчя,

Моя скорботна матере! Прости!

Моя біда тебе до себе кличе

На чорні і осмолені хрести.

Моя журавко сива! Зозулице,

Як холодно в обмерлих цих світах!

Та хай живе у ньому і святиться

Святий мій біль і пресвятий твій страх.

Дороги розбігаються нарізно,

Але обидві – в смерть. Обидві – в смерть.

Потьмарене, скуйовджене, залізне

Обрушується небо шкереберть.

Ти щось до мене мовиш – із сльозами,

Я ж, безголосий, сквапно шепочу.

Лягла нищівна далеч поміж нами.

Прости ж мене, як я тебе прощу.

 

Підготував до публікації Олександр Мазан, 24 січня 2021 року

Запись опубликована в рубрике х История и краеведение Донбасса х. Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.