«Історія і краєзнавство Донбасу» (випуск №505)
Коли ви будете читати сторінку Вікіпедії з назвою «Василь Стус», то серед численних посилань на публіцистику про Стуса ви не побачите посилання на збірку Дмитра Пучкура «Біля Стусової криниці». Дивно, але ж відомий вінницький журналіст, поет та письменник особисто знав Василя і служив з ним у Радянський Армії.
Навіть вважає себе учнем Стуса, який став для Дмитра Степановича справжнім літературним і життєвим натхненником. А двадцять років тому – у 2001 році — у Вінниці вийшла збірка нарисів та публіцистики про Василя Стуса авторства Дмитра Пічкура «Біля Стусової криниці». Від сьогодні пропоную вам матеріали по-своєму унікальної книжечки, незаслужено обійденої Вікіпедією. Її цінність ще й у тому, що Василь Стус народився на Вінничині, де зараз мешкає і творить його армійський товариш і учень Дмитро Пічкур, виріс і став справжнім поетом на Донбасі, а працював останнім часом до засудження таким же журналістом, як і Пічкур, на Черкащині, де народився Дмитро Пічкур. Ось такий він «перепльот», витоки якого, як не гадай, ведуть до тіїє самої «Стусової криниці»
(продовження – початок в попередніх випусках)
ВАСИЛЬ СТУС
ЦІЛУЮ В СНІ СУМЕ ТВОЄ ОБЛИЧЧЯ…
Цілую в сні сумне твоє обличчя,
Моя скорботна матере! Прости!
Моя біда тебе до себе кличе
На чорні і осмолені хрести.
Моя журавко сива! Зозулице,
Як холодно в обмерлих цих світах!
Та хай живе у ньому і святиться
Святий мій біль і пресвятий твій страх.
Дороги розбігаються нарізно,
Але обидві – в смерть. Обидві – в смерть.
Потьмарене, скуйовджене, залізне
Обрушується небо шкереберть.
Ти щось до мене мовиш – із сльозами,
Я ж, безголосий, сквапно шепочу.
Лягла нищівна далеч поміж нами.
Прости ж мене, як я тебе прощу.
Підготував до публікації Олександр Мазан, 24 січня 2021 року
