«Історія і краєзнавство Донбасу» (випуск №504)
Коли ви будете читати сторінку Вікіпедії з назвою «Василь Стус», то серед численних посилань на публіцистику про Стуса ви не побачите посилання на збірку Дмитра Пучкура «Біля Стусової криниці». Дивно, але ж відомий вінницький журналіст, поет та письменник особисто знав Василя і служив з ним у Радянський Армії.
Навіть вважає себе учнем Стуса, який став для Дмитра Степановича справжнім літературним і життєвим натхненником. А двадцять років тому – у 2001 році — у Вінниці вийшла збірка нарисів та публіцистики про Василя Стуса авторства Дмитра Пічкура «Біля Стусової криниці». Від сьогодні пропоную вам матеріали по-своєму унікальної книжечки, незаслужено обійденої Вікіпедією. Її цінність ще й у тому, що Василь Стус народився на Вінничині, де зараз мешкає і творить його армійський товариш і учень Дмитро Пічкур, виріс і став справжнім поетом на Донбасі, а працював останнім часом до засудження таким же журналістом, як і Пічкур, на Черкащині, де народився Дмитро Пічкур. Ось такий він «перепльот», витоки якого, як не гадай, ведуть до тіїє самої «Стусової криниці»
(продовження – початок в попередніх випусках)
ВАСИЛЬ СТУС
МОЯ КОХАНА, ЛАСТІВКО, ЖОНО!
Моя кохана, ластівко, жоно!
Тобою сню – палкіше, ніж донині
Тебе кохав. Щоночі і щоднини
Ввижається притьмарене вікно,
В якому ти бриниш, немов бджола –
Прижурена, олітнена, пахуча.
Аж дибиться бажань нестерпна круча –
Пади – сторч головою, дубала
У діл у незглибимий. Скільки сну –
І скільки Бог відміряв нам години
Лечу – на білі руки лебедині,
А потерпаю – мабуть, промину.
Підготував до публікації Олександр Мазан, 23 січня 2021 року