ДМИТРО ПІЧКУР. «БІЛЯ СТУСОВОЇ КРИНИЦІ» (частина 23)

«Історія і краєзнавство Донбасу» (випуск №503)

Коли ви будете читати сторінку Вікіпедії з назвою «Василь Стус», то серед численних посилань на публіцистику про Стуса ви не побачите посилання на збірку Дмитра Пучкура «Біля Стусової криниці». Дивно, але ж відомий вінницький журналіст, поет та письменник особисто знав Василя і служив з ним у Радянський Армії.

 Навіть вважає себе учнем Стуса, який став для Дмитра Степановича справжнім літературним і життєвим натхненником. А двадцять років тому – у 2001 році — у Вінниці вийшла збірка нарисів та публіцистики про Василя Стуса авторства Дмитра Пічкура «Біля Стусової криниці». Від сьогодні пропоную вам матеріали по-своєму унікальної книжечки, незаслужено обійденої Вікіпедією. Її цінність ще й у тому, що Василь Стус народився на Вінничині, де зараз мешкає і творить його армійський товариш і учень Дмитро Пічкур, виріс і став справжнім поетом на Донбасі, а працював останнім часом до засудження таким же журналістом, як і Пічкур, на Черкащині, де народився Дмитро Пічкур. Ось такий він «перепльот», витоки якого, як не гадай, ведуть до тіїє самої «Стусової криниці»

(продовження – початок в попередніх випусках)

 

ВАСИЛЬ СТУС

 

ЯК ТЕБЕ ЗГАДАТИ, БОСОНІЖКУ…

Як тебе згадати, босоніжку,

В вересневій поколоті трав,

Соромливо-радісну усмішку

У сибірських розцвітах заграв.

 

Як тебе згадати, чорноброва,

Коли осінь зодягла печаль,

І похмура туманіє даль,

Мовчазна – без гомону, без слова.

 

Мовкне поле, обагрився став,

І утома наляга на плечі,

Я вже промовляю: «Добрий вечір,

Добрий вечір, бо я ще не спав».

 

Ранок не розкаже в день бадьорий,

Не програє, ані протрубить,

Що коханих поєднали мить

І уста, і радощі, і зорі.

 

Як тебе згадати в Приураллі

Поміж чорних сосен і ялин,

Свище вітер в моторошнім шалі,

В мене горе, а у тебе син.

 

Я з тобою кожен день, недоле,

Без печалі, без скорбот, без слів,

Тільки чорний облягає ліс,

Чорний ліс простерся наоколо.

 

Як тебе згадати, босоніжко,

Коли мчеться-рветься заметіль,

Коли важко, то поплачеш нишком,

Поки я повернувся відсіль.

 

Не розлийся в знівеченій тузі,

Не ридай – ридання не спасуть.

Вітер квилить-проквиляє в лузі,

І за вітром голосу не чуть.

 

Підготував до публікації Олександр Мазан, 22 січня 2021 року

Запись опубликована в рубрике х История и краеведение Донбасса х. Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.