Країна
Військовослужбовець підрозділу Національної гвардії України «Легіон свободи» Віктор Шепеля, який приймав участь в обороні Сєверодонецька та Лисичанська, у прямому ефірі «Донбас. Реалії» на «Радіо Свобода» розповів про битву за Лисичанськ:
«Бої за Лисичанськ розпочались не тоді, коли ми вийшли з Сєверодонецька, а вони відбувалися ще тоді, коли ворог штурмував сам Сєверодонецьк. І Сіверський Донець росіяни форсували набагато раніше, але в іншому місці. Лисичанськ важливо було утримувати настільки довго, наскільки було необхідно, щоби дати можливість всім нашим військам вийти з можливого оточення. Можливо був інший задум командування, але я про нього не знаю. Що стосується переваги росіян у силах і засобах поблизу Лисичанська, то в живій силі вона у ворога була, але точно не була десятикратною. Я можу похвалитись, що саме в піхотному бою ми там перемогли. У рашистів є велетенська перевага в технічному забезпеченні. При цьому, ця перевага — не в якості озброєння, а в його кількості. В артилерії і танках вона — багатократна. Те, що наші хлопці так довго утримували ці рубежі – це вжа наша перемога. Як сказав один наш хлопець: «Дайте нам ще будівель і ми їх утримаємо, бо ці вже закінчуються».
Що стосується піхотних, контактних боїв у Лисичанську та на підступах, то я б не сказав, що росіяни від них тікали зовсім. В цих боях вони намагались використовувати сили «апалчєнія», як вони їх називають. У прямому ефірі називають цих людей «одноразовими». Вони просто випускали проти нас місцеве населення і йшли піхотною атакою. У нас не було іншого вибору і ми їх нейтралізовували. Тим часом росіяни виявляли наші вогневі рубежі, по яким починала працювати російська артилерія, танки, інші вогневі системи. Ми називали це між собою «місцеві бої». Тобто, росіяни закидували нас «м’ясом», виявляли вогневі точки, а потім працювали по них технікою. А вже потім на наші позиції йшли вже інші піхотинці, які вони називають між собою «елітка», серед яких були різні підрозділи, у тому числі й ЧВК (приватні військові команди). Деякі підрозділи, які виходили на нас, були добре підготовленими. Відчувалось, що ця підготовка у росіян була довготривала, якісна і дуже цілеспрямована. Гранатометники чи кулеметники, які стояли проти нас, були підговленими, а це такі військові, яких за тиждень на полігоні не підготуєш. Але в цілому в піхотному бою вони все одно програвали. Тому що у них немає мотивації. Вони не розуміють – за що вони там б’ються. Не розуміють ні місцеві мобілізовані, ні, тим більше, росіяни, які прийшли на нашу землю й намагаються нас звідси вигнати. Вони просто не розуміють – нащо вони тут у даний момент і навіщо вони приймають участь у настільки жорстких боях? Це яскраво проявлялось тоді, коли виникали жорсткі ситуації і вони відходили, тоді як в таких ситуаціях ми не відходили, стримували і навіть йшли вперед».
Олександр Мазан, 5 липня 2022 року
