Просмотры 371

«ВОЛОДИМИР СОСЮРА. ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ У ДОКУМЕНТАХ, ФОТОГРАФІЯХ ТА ІЛЮСТРАЦІЯХ» (частина 4)

«История и краеведение Донбасса»

«Лисичанский музей истории горного дела Донбасса»

«Лисичанскуголь»

«ЛИСИЧАНСКИЙ МУЗЕЙ ИСТОРИИ ГОРНОГО ДЕЛА ДОНБАССА» ПРЕДСТАВЛЯЕТ (выпуск 87)

(початок – у попередньому випуску)

«Пісня, віддана народові»

… У передвоєнне десятиліття Володимир Сосюра вступив зрілим майстром, із цілком сформованими літературними смаками і уподобаннями, зі своїм,

ні на кого не схожим творчим обличчям. Найпоказовіші збірки цього часу: «Юнь» (1927), «Коли цвітуть акації» (1928), «Дніпрельстан» (1930), «Війна – війні» (1930), «Заводянка» (1930), «Минуле» (1931), «Відповідь» (1932), а також пізніші «Нові поезії» (1937), «Люблю» (1939), «Червоногвардієць» (1940), — то все книги, що увійшли у золотий фонд всієї української радянської літератури. Саме в другу половину двадцятих і тридцяті роки остаточно сформувався образ поета Сосюри, як співця революції (Юрій Бурляй мав на увазі «жовтневий переворот», який за радянську владу називали великою жовтневою соціалістичною революцією – прим. Олександр Мазан), митця нової, у битвах Жовтня й трудових звитягах народу народжуваної соціалістичної України…

У двадцяті роки поет відвідує ряд міст і шахт Донбасу, рудники Криворіжжя. Про перебування групи українських радянських письменників на Криворіжжі писалось в одному з тодішніх журналів: «Група не мала вільної хвилини: увесь день огляд копалень, шахт, бібліотек, клубів… Виступи… письменників сприймають, як свято… Сосюра читає «Червону зиму» — бере в полон море голів» (журнал «Гарт», 1928, №4, стор.19). Внаслідок таких поїздок і виник цікавий вірш «Криворіжжя»…

О даль моя! О горизонтів зови

В вечірній час солодкої розмови!

Наведені рядки взято з сонета Володимира Сосюри – вірша, яким і відкривається збірка «Юнь». У цій винятково ліричній поезії яскраво виявляється громадське обличчя поета. Сосюра по-своєму, оригінально використав древню форму сонета…

З особливою силою розкривається почуття любові поета до Батьківщини у новій книжці «Люблю» (1939)…

Поет з великою художньою силою висловлює пережите. Ось чому став народною піснею «Коли потяг у даль загуркоче», а ліричні роздуми «У мареві», «Ліг на верби огонь янтаря», «Так ніхто не кохав» назавжди лишились у антологіях як поетичні перлини любовної лірики. Ні, не даремно Сосюру називають солов’єм України…

Війну Володимир Сосюра зустрів як і належить… патріотові… Разом із своїми братами по перу, мобілізований у бойові лави, словом і ділом боровся з гітлерівцями, віддав весь поетичний дар справі захисту Вітчизні. У Другій світовій війні Володимир Сосюра брав участь як військовий кореспондент газети «За честь Батьківщини», перебував на Воронезькому та Першому Українському фронтах. Не раз у складі письменницьких бригад виїжджав на зустріч із воїнами-фронтовиками на передній край оборони. В останній рік війни працював військовим кореспондентом газети «Молодь України».

Якої огненної мови

Знайти мені? В пожарі я…

В огні фронтів мій край чудовий,

Вітчизна звихрена моя…

Поет знаходить цю огненну мову. Він друкує свої вірші у фронтових і армійських газетах, у листівках, що розкидається з літаків на тимчасово окупованій загарбниками території. Виходять друком його книги: «Червоним воїнам» (1941), «В годину гніву» (1942), «Під гул кривавий» (1942), поеми «Син України» (1942), «Мій син» (1944)…

Показовою є одна з листівок, виданих Політуправлінням Південно-Західного фронту. З одного боку на листівці подано вірш Володимира Сосюри та малюнок невідомого художника з написом: «Вони продають»… Поет закликає народ до боротьби з фашистами:

Народ вкраїнський! Відплату

Здіймай, як сокиру свою,

Як ми автоматом на ката

В останнім і смертнім бою.

Значною мірою показовою для творчості періоду Другої світової війни є збірка поезій «В годину гніву»…

Щоб вірші радянських поетів не потрапили до рук ворогів і не були знищені окупантами, наші видавництва друкували їх серед тексту видань класиків, насамперед, таких, які не викликали особливої підозри. Саме таким чином видана Укрвидавом і поема Тараса Шевченка «Сон» («У всякого своя доля…») На книжці стоїть дата: Київ, 1943 рік. У тексті поеми Кобзаря після слів «А мати пшеницю на панщині жне» вставлено вірш Володимира Сосюри «Лист до земляків»:

Я звертаюсь до вас крізь залиті пожарами гони,

Крізь тумани й сніги, в грізній зміні і днів і ночей:

Бийте ворога скрізь, хай в крові своїй чорній потоне

Злий нападник під гул, під розгойданий гул батарей!

Звичайно, приклади виступів поетів у фронтовій пресі можна продовжувати. А ось інша, але не менш цікава публікація:

«Привіт з фронту українським письменникам і поетам: товаришам Малишкові, Сосюрі, Головкові! На честь вашого відвідування я, снайпер Гордієнко А., з групою молодих свої учнів-снайперів зробив десятиденний вихід за передній край оборони… За десять днів наполегливої роботи наша група знищила 105 фашистів. Сам я особисто знищив 48 гітлерівців. Тепер на своєму бойовому рахунку я маю 272 знищених фріци і 4 кулемети…» («Привіт з фронту» — журнал «Україна», 1943, №7, стор. 39).

Таким було мобілізуюче слово українських письменників – чи то воно виголошувалось під час безпосередніх зустрічей з воїнами, чи подавалося безпосередньо засобами радіо, преси, книгодруку. Ось чому у частинах переднього краю почесною справою стало називати зброю – вірну бойову подругу – іменем улюбленого співця. Тож і знаходимо в пресі повідомлення, що краща обслуга одного з підрозділів радянської армії заслужила честі свою гармату назвати іменем Володимира Сосюри.

Наприкінці війни Сосюра написав вірш «Любіть Україну» — поетичну сповідь, сповнену «щирістю, душевною відкритості» (Олесь Гончар). Вірш згодом увійшов до збірки «Щоб сади шуміли»:

Між братніх народів, мов садом рясним

Сіяє вона над віками.

Любіть Україну всім серцем своїм

І всіми своїми ділами.

У роки війни в своїх кращих творах поет гідно оспівав воєнний подвиг радянського народу, його героїзм, стійкість, незламність духу… І хоча відомо, що військовий кореспондент Володимир Сосюра до подоланого Берліна не дійшов, але поет Сосюра був там. Про це засвідчує красномовний напис на стіні розбитого рейхстагу, зроблений вуглиною воїном-переможцем. «Смерть катам! – написав він і підписався: «Володимир Сосюра» (Б.Чалий, «Поет молодості», «Літературна газета», 1948, 8 квітня)…

(далі буде)

 

Олександр Мазан, фахівець «Лисичанського музею історії гірничої справи Донбасу» ПАТ «Лисичанськвугілля», 21 жовтня 2018 року

Запись опубликована в рубрике х История и краеведение Донбасса х, х Лисичанскуголь х. Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *