«Історія і краєзнавство Донбасу» (випуск №514)
П’ять років тому – у серпні 2015-го – у Вінниці вийшов черговий випуск літературно-мистецького часопису «Вінницький Край». Цей випуск є спеціалізованим і він повністю присвячений подіям на Донбасі 2014-2015-х років – російсько-українській війні.
Традиційно «Вінницький край» за редагування відомого публіциста, письменника, історика та краєзнавця Вадима Вітковського об’єднав на своїх сторінках прозу, публіцистику, поезію і навіть радіодраматургію про цю війну. Вперше на Вінничині опублікована «Книга пам’яті» («Кровавий список АТО») мешканців Вінничини, загиблих під час АТО на Донбасі. «Історія та краєзнавство Донбасу» публікує матеріали цього видання, яке є по-своєму унікальним регіональним саме літературно-мистецьким виданням.
Щира подяка всім авторам та учасникам проєкту «Вінницький Край» від нас – донбасівців!
ВАДИМ ВІТКОВСЬКИЙ, головний редактор літературно-мистецького часопису «Вінницький Край»
«НЕДОСПІВАНА ПІСНЯ ОЛЕКСАНДРИ»
Багатьох спілчан, мабуть, здивувало повідомлення про прийом до Спілки (Вінницької обласної організації Національної спілки письменників України – примітка Олександра Мазана) вже вічно юної вінничанки Саші Бурбело. Бо з 60-х років минулого століття таких випадків не було. У 1961-му до Національної спілки письменників України прийняли поетів-фронтовиків Леоніда Левицького, Петра Артеменка і Володимира Булаєнка, які загинули у Другій Світовій війні. Це все – завдяки їхнім друзям – відомим письменникам Олексі Ющенку, Олександрові Дяченку, Михайлові Ігнатенку та Олексі Максимейку, які консультували мене при написанні художньо-документальних книг про Леоніда Левицького («Газеті потрібен матеріал» у книзі «Товариш Ельза», Київ, «Молодь», 1990) і Петра Артеменка («… І обернеться кров твоя в квітки», Харків, «Прапор», 1989).
Бо була війна… Трактористи ставали танкістами, косарі – кулеметниками, професійні мисливці – снайперами, спортсменами – спецназівцями-розвідниками. А журналісти й письменники – фронтовими кореспондентами. «Жив ты или помер, главное, чтобы в номер материал успел ты передать» — таким було їхнє гасло.
Військовий кореспондент Леонід Левицький і підпільники Петро Артеменко та Володимир Булаєнко, молоді поети, загинули на війні, до кінця виконавши свій святий обов’язок перед Батьківщиною. Тому після виходу їхніх перших книжок, підготовлених друзями, керівництво Національної спілки письменників України вирішило прийняти їх до своїх лав посмертно.
Тепер – знову війна… Така ж підступна і підла, як попередня. Російський агресор, що раніше називав себе нашим братом, прийшов «захищати інтереси «русскоязычного населения», точнісінько, як Гітлер – інтереси «німецькомовного населення» Богемії і Моравії… І знову чоловіки й жінки мирних професій взяли до рук зброю, стали танкістами, снайперами, розвідниками…
Олександра Бурбело не могла захищати Батьківщину зі зброєю в руках, як Леонід Левицький, Петро Артеменко і Володимир Булаєнко, через юний вік і дуже ранню смерть од невиліковної хвороби. У свої 15 років вона встигла видати збірки віршів, казок, легенд і загадок «Первоцвіт» (Вінниця, 2011, 2012), «Белые паруса» (Новоросійськ, Росія, 2012), «Зимова Україна» (Вінниця, 2013). Вже після її раннього відходу у засвіти побачила світ остання збірка Олександри Бурбело – «Золота росинка» (Вінниця, 2014).
Класик дитячої літератури Всеволод Нестайко так відгукнувся на вихід з друку другого видання Сашиного «Первоцвіта»: «Автор книги «Первоцвіт» Олександра Бурбело, безперечно, має багату фантазію, що надзвичайно важливо для письменника. У неї світле, романтичне світосприйняття. Душа авторки відкрита для всього доброго і прекрасного. Про це свідчать казки у збірці. Вони написані не зовсім за класичним зразком. Герої в них – романтизовані носії добра і всіх людських чеснот. Вони утверджують головну думку про важливість добра, доброти для людини. Казки юної письменниці – ліричні, в них багато світла, вони – мальовничі. Авторські емоції, думки, зокрема, любов до рідної землі, до «Казкової України», органічно поєднуються з елементами фантастики. Олександра створює прекрасну, вимріяну країну дитинства. Її твори відкривають дітям світ добра і краси».
Саша Бурбело не змогла захищати Україну через юний вік і ранню смерть. Але після її відходу до Бога в зоні АТО, а, фактично, на фронті першої російсько-української війни, добровольцями у Батальйоні «Айдар» воювали батьки дівчинки: Світлана Бевз та Сергій Бурбело. Тому й пригадався мені, автору книг про посмертно прийнятих до НСПУ поетів Леоніда Левицького та Петра Артеменко, той винятковий випадок…
Ініціативу журналу «Вінницький край», а Олександра Бурбело була його авторкою, підтримали і Вінницька обласна письменницька організація, і приймальна комісія Національної спілки письменників України. Це потрібно не Саші Бурбело, а нам, живим, і як приклад молодим поетам і прозаїкам України.
Підгогував для публікації Олександр Мазан, 2 серпня 2020 року
