ВАДИМ ВІТКОВСЬКИЙ. «КАПКАН НА ПЕРЕВЕРТНЯ-2» (частина 1)

«Історія і краєзнавство Донбасу» (випуск №486)

У 1999 році – десять років тому — «Робітнича газета» українською мовою вперше опублікувала роман колишнього підполковника СБУ, відомого письменника і краєзнавця з Вінничини Вадима Вітковського «Капкан на перевертня». У 2015 році видавництво «Едельвейс і К» (Вінниця) видало двомовне видання «Капкан на перевертня-2» (доповнене, уточнене і виправлене), яке «Історія і краєзнавство Донбасу» пропонує вашій увазі.
«ДО ТАЄМНИЦЬ «ВЕРВОЛЬФУ»
(передмова начальника КДБ (СНБ) України у Вінницькій області, генерал-майора Є.І.Давиденка)
Під Вінницею – в районі села Коло-Михайлівки – в роки війни, як відомо, була польова штаб-квартира Адольфа Гітлера «Вервольф» («Перевертень»), побудована на кістках тисяч військовополонених. Нині на тому місці – брили залізобетону – все, що залишилося від підірваного фашистами надтаємного об’єкту. Спецслужба гестапівця Карла Даннера жорстко розправлялася з кожним, хто хоча б що-небудь дізнався (чи намагався дізнатись) про «Вервольф». І це зрозуміло: коли звір тікає від переслідування, поспішає чим швидше забитися до глухого темного кутка, де б його ніхто нічим не дістав, — то він намагається не залишати слідів.
Здавалося б, все зробили вампіри Другої світової війни, щоб кривавий літопис фашизму – документи з грифом «Гегайме Райхзахе» («Державна таємниця») навіки щезли з лона Землі, щоб ніколи не стали свідками на праведному суді його дійові особи – страдальці. Папери, що хоча б чимось нагадували сатанинські злодіяння, замуровали у штольнях шахт, кидали на дно озер і морів. Живих свідків нещадно винищували з одною метою: щоб дурити післявоєнні покоління ніби ніколи не було Освенціма і Майданека, Бухенвальда і Равенсбрюка, інших катівень. Не існували Рудольф Гесс і Адольф Ейхман, комендантка Ільза Кох і наглядачка Ірма Грюзе – садистки і вбивці тисяч ув’язнених жінок… Не було їх біснуватого фюрера і печально відомих військ СС. Наче не було і страхітливих злочинів у Коло-Михайлівці…
Боялися свідків!
Не думали, що виконані з німецькою старанністю документи з’являться на судовому процесі віку – Нюрнбергському.
Не думали…
Але… В Баварії знайшли архів нацистського ідеолога Альфреда Розенберга. В палацах Граца виявили 485 тонн паперів архіву німецького міністерства внутрішніх справ. В Берліні, під руїнами, — сейф Германа Герінга, а в печері, поблизу Халлейна, — папери Гіммлера. В архіві імперської канцелярії – кілька грубих томів у цупких чорних обкладинках з матеріалами про ставку Адольфа Гітлера під Вінницею.
Ще у шістдесятих роках минулого століття співробітник Вінницького управління держбезпеки майор Микола Петрович Бець, який, на жаль, пішов із життя, розшукав перекладача зі ставки «Вервольф» Фердинанда Ляубе, безпосереднього свідка і учасника подій на таємному об’єкті, який після війни залишився на радянській теріторії і зумів приховати своє минуле. Так поступово почали розкривати таємниці «Вервольфу»…
Втім, довгі роки на матеріалах органів КДБ СРСР про «Вервольф» лежало суворе табу таємничості, зняте не так давно. Час вже сказати людям правду про «Вервольф» і, зокрема, про те, що таємницю цього гітлерівського барлогу радянські розвідники зуміли розкрити лише в результаті широкомасштабної чекістської операції під кодовою назвою «Гніздо». Адже досі у розкритті таємниць ставки інколи несправделиво замовчується роль вінничана Р.І.Окіпної, І.О.Безуглого, Михайла Петровича Беця, В.І.Орловського і багатьох інших, чиїх імен, на жаль, поки що встановити не пощастило.
У зв’язку з цим пригадується такий випадок. У травні 1959 року радянські органи держбезпеки арештували одного зрадника Батьківщини – німецького шпигуна із печально відомої «Абверкоманди-305». На допиті він розповів досить цікаву історію, ніби-то почуту в січні 1945 року в Кракові від фашистського провокатора Михайла Сдлбодянюка, який виконував у Вінниці «спеціальне завдання абверу». Виявляється, у 1942 році радянській контррозвідці СМЕРШ пощастило влаштувати на об’єкт «Вервольф» розвідницю – інженера-будівельника. Є відомості, що ця, як її характеризують, «дуже цікава жінка», діяла сміливо, рішуче, але й ризиковано. Вона змогла влаштуватися в організацію «ТОДТ», працювала на будівництві укріпрайону Михайлівка-Лаврівка, познойомилася з одним підполковником з «квартири» фюрера. Напевно, користувалася симпатією і довірою, тому що отримала від нього деякі свідчення про «Вервольф». Але… За нею вже слідкували гестапівці Карла Даннера. Як видно з протоколу допиту арештованого абверівця, вона не знала, що розвідорган «Абвершталлє-Україна» отримав від своєї людини у Москві її фотознімок, а також деякі документи про неї. Німецька контррозвідка підготувала їй «зв’язківця з Москви». Його роль і зіграв агент Слободянюк. Він мав справжній пароль до неї і прийшов на явку. Вони зустрілися, поговорили, домовилися про наступну зустріч. Потім Слободянюк пропав, а контррозвідка продовжила свою гру… Начальник «ТОДТ» викликав цю жінку до себе, де в кабінеті її підчикували двоє «інженерів» у формі «ТОДТ», а насправді – контррозвідники. Начальник запропонував жінці-інженеру поїхіти з ними у відрядження до Львова. Підготували документи. Підкотив лімузин. Сіли і поїхали. Раптом один із «інженерів» каже: «Забули портфеля з паперами…» — і засміявся. Інший його заспокоїв: «Дрібниці. Адже у нас – автомобіль…» — і повернули назад. Але підїхали не до воріт «ТОДТу», а в’їхали у двір… контррозвідки. Звичайно, розвідниця зрозуміла, куди потрапила, але жодних свідчень не дала. Очна ставка зі Слободянюком вирішила долю – її розстріляли. А підполковника-інформатора за довгий язик відправили на фронт. «Де зараз Слободянюк – сказати не можу, — свідчив тоді агент абверу, — хтось мені розповідав, що його засудили на 25 років… Можливо, вже й на волі – хлопець він спритний…»
Така сумна історія з іще однією таємницею «Вервольфу». Хто вона, та розвідниця? Поки що ми не змогли відповісти на це запитання, але пошуки матеріалів про неї тривають, так само як і розшуки таких «спритних хлопців», як той абверівець Слободянюк.
Останнім часом виявлені ноі документи, які проливають світло на події, пов’язані зі ставкою Гітлера в Україні і його перебуванням у ній, про дії радянської розвідки і контррозвідки.
Кожен, хто буває на місці колишньої ставки «Вервольф», цікавиться: що там, під землею, збереглося? Нещодавно на руїнах «Вервольфу» побувала група вчених Московського геолого-розвідувального інституту (насправді це – Російський державний геологорозвідувальний університет ім.Серго Орджонікідзе – примітка Олександра Мазана) на чолі з професором Леонідом Захаровичем Бобровніковим, який розповів, що розроблена цільова комплексна програма «Гермес» по розвідці цих залишків інженерних споруд. Спеціалісти визначать точне розташування колишніх бункерів, обстежать їх залишки, підземні інженерні комунікації. На черзі – розкопки, які, можливо, розкриють ще не одну таємницю об’єкту (на мій погляд, передмова пана Давиденка, датована груднем 1989-го, до виходу видання 2015-го не була «доповнена, уточнена і виправлена». Сподіваюсь, що російські геологорозвідувальники ніяких планів «Гермес» щодо Віннчини вже не будують – примітка Олександра Мазана).
Про все це йде мова у новій книзі вінницького письменника – майора КДБ СРСР Вадима Вітковського «Капкан на перевертня», яку я рекомендую читачам.
Є.І.Давиденко, грудень 1989 року, Вінниця

Підготував до публікації Олександр Мазан, 1 січня 2019 року

Запись опубликована в рубрике х История и краеведение Донбасса х. Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.