«Історія і краєзнавство Донбасу» (випуск №520)
У 1999 році – десять років тому — «Робітнича газета» українською мовою вперше опублікувала роман колишнього підполковника СБУ, відомого письменника і краєзнавця з Вінничини Вадима Вітковського «Капкан на перевертня».
У 2015 році видавництво «Едельвейс і К» (Вінниця) видало двомовне видання «Капкан на перевертня-2» (доповнене, уточнене і виправлене), яке «Історія і краєзнавство Донбасу» пропонує вашій увазі
(продовження, початок – у попередніх випусках)
ГЛАВА 5 (частина 3)
… Добуті «Добровольцем» за кордоном дані дуже суттєво доповнювали інформацію про безпеку Гітлера. Хоча залишалися ще й «білі плями», а отже відомості треба продовжувати збирати.
-Товаришу нарком! – зателефонував ад’ютант. – Є радіограма від «Максима».
— Негайно принесіть!
«Максим» — псевдонім чекіста Івана Даниловича Кудрі, якого залишили в Києві для розвідувальної роботи в тилу ворога. Іван Данилович Кудря народився 24 червня 1912 року в селі Сальків (нині Проців) Бориспольського району Київщини. Батька Івана призвали рядовим у діючу армію під час Першої світової війни, а 1916-го він загинув на фронті. Мати – Онисія Захарівна – залишилась із трьома малими дітьми. У червні 1930 року – на три роки пізніше свої ровесників – Іван Кудря закінчив семилітку і вступив на шестимісячні вчительські курси в Херсоні. Після їх закінчення у грудні того ж року Кудря був призначений завідувачем школи в селі Новонаталіївка, в якій працював 1931-1932 учбовий рік. Наступні два з половиною роки – слюсар на МТС. У жовтні 1934 року Івана Кудрю призвали на дійсну службу в 15-й прикордонний загін НКВС, що дислокувався у білоруському Заславлі. У травні 1935-го його, як одного з кращих прикордонників, направили до Ново-Петергофського військово-політичного училища НКВС. Після дострокового його закінчення в квітні 1938 року він прибув в центральний апарат НКВС СРСР для проходження подальшої служби. На жаль, немає даних про роботу Івана Кудрі в 1939-1940 роках у Львові в складі спецгрупи НКВС СРСР (напевно, пед керівництвом Павла Судоплатова). У березні 1941 року Івана Кудрю відправили з Москви до Києва. На той час він був одружений із співробітницею НКВС Капітоліною Іванівною Кашкіною, мав двох синів…»
Групу «Максима» створила Особлива група НКВС СРСР Павла Судоплатова спільно з НКВС УРСР. В Києві Кудря отримав помічницю – Марію Груздову («Ост-Марію»), а також явочну квартиру в центрі міста зі всім небхідним для діяльності. Група мала такі завдання: найперше – розвідка, при потребі – диверсії і тероризм, що ховався в службових паперах під літерю «Т». Нарком знав, що «Максим» вже роздобув надзвичайно важливу інформацію про розвідшколу абверу «Альфа», допомогає виявляти ворожих розвідників-диверсантів, яких готують там.
З довідку Комітету державної безпеки Української РСР:
«… незадовго до вступу в Київ німців він уже поселився на колишній Інститутській вулиці, в будинку №16. У цей час група оперативних працівників готувала «Максиму» помічників, кур’єрів, заклала радіостанцію, сховки зі зброєю, шифрами, різними бланками. Групою створено сім диверсійних груп, одна з яких 1 травня 1942 року здійснила підрив німецького військового ешелону з боєприпасами і військами на лінії Київ-Жмеринка, а друга – велику аварію в Дарниці, зібрано досить повні дані про політико-економічне становище в окупованих районах України».
Тепер нарком уважно вчитувався у свіжу радіограму. «Максим» повідомляв про якесь будівництво в районі Вінниці, можливо, особливого режимного військового об’єкту, бо саме туди направляє всю свою продукцію київський кабельний завод. Просив дозволу послати до Вінниці члена своєї групи Раїсу Окіпну («Лілію»). Дані «Максима» були дуже важливі і нарком вирішив сьогодні ж доповісті їх Сталіну. А поки що сидів і міркував. Навіщо під Вінницю женуть стільки кабелю? Будують потужний вузол зв’язку? Чи, може… Він раптом згадав ще одну радіограму: Під Лубнами – на Полтавщині – гітлерівці несподівано припинили будівництво якогось таємного об’єкту, матеріали і техніку повантажили на платформи і вивезли… Можливо, якраз під Вінницю?! Професійний нюх підказував наркому: інформацію про будівництво під Вінницею – цікавий слід, за який треба вчепитися. Можливо, це якраз та сама нитка, ухопившись за яку, можна спробувати витягти цілий клубок. Нарком викликав ад’ютанта:
-Терміново радіо «Максиму»: «З вашим рішенням вважаємо можливим погодитися. Центр». І ще. Підготуйте наказ всім особливим відділам армій: «Відтепер ретельно допитувати полонених німецьких солдатів і офіцерів. Якщо з’ясується, що вони бували – навіть короткий проміжок часу – в районі українського міста Вінниці. Доповідати Центру про кожен такий факт»…
(далі – буде)
Олександр Мазан, 7 січня 2019 року
