ВАДИМ ВІТКОВСЬКИЙ. «КАПКАН НА ПЕРЕВЕРТНЯ-2» (частина 7)

«Історія і краєзнавство Донбасу» (випуск №518)

У 1999 році – десять років тому — «Робітнича газета» українською мовою вперше опублікувала роман колишнього підполковника СБУ, відомого письменника і краєзнавця з Вінничини Вадима Вітковського «Капкан на перевертня».

 У 2015 році видавництво «Едельвейс і К» (Вінниця) видало двомовне видання «Капкан на перевертня-2» (доповнене, уточнене і виправлене), яке «Історія і краєзнавство Донбасу» пропонує вашій увазі

(продовження, початок – у попередніх випусках)

ГЛАВА 5 (частина 1)

Нарком внутрішніх справ і до війни працював багато, часто засиджуючись до півночі. А після червня 1941 року роботи додалося ще більше, він днював і ночував у кабінеті, розмовляв з працівниками, приймав рішення, давав вказівки, відлучався лише до Сталіна.

«5 липня 1941 року в Москві було створено Особливу групу (ОГ) НКВС СРСР, сформовану на базі Першого розвідувального управління НКДБ-НКВС, — розповідав мені колега і старший товариш – Григорій Омелянович Омельченко, Герой України, народний депутат України, член Парламентської Асамблеї Ради Європи, кандидат юридичних наук, генерал-лейтенант СБУ, автор передмови до книги «Будинок на Кузнечній». – Особлива група підпорядковувалась безпосередньо наркому НКВС Лаврентію Берії, а керував нею генерал-лейтенант Павло Судоплатов (Павло Анатолійович Судоплатов (1907-1996) – почесний працівник органів державної безпеки СРСР, автор книги «Спецоперация. Лубянка и Кремль в 1930-1950 годах» — примітка автора). Вже пізніше – 3 жовтня 1941 року – Особливу групу перетворили у самостійний 2-й відділ НКВС СРСР – оперативно-координувальний підрозділ для всіх інших служб держбезпеки при організації зафронтової роботи… На службу в групах НКВС направили кращих радянських розвідників і контррозвідників, на яких поклали організацію розвідувально-диверсійної роботи в Україні, Білорусі та країнах Балтії. Перші групи агентів-бойовиків, створені Судоплатовим, були направлені тоді до Одеси (Молодцов), Миколаєва (Лягін), Житомира (Каменський) та до києва (Карташов і Кудря)…

Як згадував пізніше сам генерал Судоплатов, перед київськими групами Особливої групи були поставлені «інші цілі», ніж перед іншими…

Обидві групи Судоплатова отримали наказ: не розшифровувати своїх людей ні перед ким, не зв’язуватися з працівниками НКВС УРСР і підпільними організаціями… Перед ними була окрема ціль…»

… Останній візит наркома до Йосипа Сталіна поставив перед його службами і, особливо, перед ОГ НКВС СРСР нові термінові завдання. Одне з головних – добувати інформацію про плани і наміри нацистського керівництва, збирати по крихтах усе, що пов’язано зі ставками Адольфа Гітлера, його поїздками, офіційними і неофіційними прийомами, організацією охорони…

День за днем нарком уважно вичитував і аналізував повідомлення з-за кордону, переправлені нелегальними каналами, нелегко добуті розвідкою, часто – великою кров’ю, а також радіоіграми партизанських загонів особливого призначення. Але потрібних даних про Гітлера і його оточення не знаходив. А Сталін будь-якої миті міг викликати і поцікавитися цим. Що відповісти?!… Втім, деякі матеріали вже мали. Остаточно встановлено: охорону Гітлера здійснює імперська служба безпеки – так звані «охоронні загони» — рейхсзіхергайстдінст СС, що підзвітні Генріху Гіммлеру, хоча насправді – лише Гітлеру. Вони мають свого безпосереднього керівника – групенфюрера СС Ганса-Йогана Раттенхубера. Більшість чиновників – корінні баварці, які пройшли спеціальну підготовку в берлінському гестапо, носять чорну форму з нашивкою «РСД» на лівому рукаві й озброєні пістолетами «Вальтер». Головне ж – це «старі бійці» з багаторічним стажем, що у декого бере відлік з початку 30-х років, а це означає: Гітлера охороняють надійні кадри, підступитися до нього не зовсім просто, якщо взагалі можливо…

Велику надію мав нарком на одного розвідника, якого вивели за кордон зі спеціальним завданням ще у 1933 році і який тепер займав відповідальний пост в СС. Але він уже давно мовчав. Це тривожило, але нарком вперто чекав… Якось запросив до себе давнього товариша, розвідника, який працював у Німеччині, тривалий час був свідком  боротьби Гітлера за владу, особисто знав багатьох його прибічників, зокрема, Гіммлера і Раттенхубера. Повернувся на Батьківщину лише напередодні війни, у травні 1941 року, коли подальше перебування серед ворогів стало небезпечним.

Свої спостереження він уже детально виклав у спеціальному звіті, але все ж нарком вирішив з ним зустрітися, щоб освіжити у пам’яті деякі деталі, особливо ті, що стосуються Гітлера і його охорони.

-Дещо я дійсно чув, — сказав той. – Імперська канцелярія постіно зайнята службою безпеки. Переважно, це офіцери в формі і цивільному. Всіх, хто має зустрічатися з Гітлером, ретельно обшуковують навіть імперських міністрів.

— Невже такий суворий контроль? – здивувався нарком.

— Таке мені доводилося чути від ад’ютанта Раттенхубера. Ще подейкують про подвійні стіни приймальні Гітлера, а між ними – пости спостереження, відслідковують кожен рух, погляд.

В цей момент наркому зателефонував начальник ОГ Павло Судоплатов:

-Маємо привіт від «Добровольця»…

— Нарешті, — з деяким полегшенням видихнув нарком. – І що?

— Від нього прийшов посланець.

— А що з «Добровольцем»?

— Працює, товарищу нарком. Він раптом залишився без зв’язку і вирішив направити до нас через фронт посланця.

— Хто він?

— Німець. Антифашист.

— Гаразд. Терміново принесіть мені всі матеріали.

Бесіду з товаришем довелося перервати. Вибачився: нічого не поробиш – така служба!

Внесли дрібно списані аркушики цигаркового паперу з помітними згинами по вертикалі і горизонталі, очевидно, ховали їх у кишенях, під підкладкою. Олівець… Знайомий почерк, акуратний скоропис… «Охорона Гітлера при відвідуванні ним зборів і демонстрацій, якщо про це відомо напередодні…» Так, це було те, чого він чекав…

 

(далі – буде)

Олександр Мазан, 5 січня 2019 року

Запись опубликована в рубрике х История и краеведение Донбасса х. Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.