ВАДИМ ВІТКОВСЬКИЙ. «КАПКАН НА ПЕРЕВЕРТНЯ-2» (частина 2)

«Історія і краєзнавство Донбасу» (випуск №487)

У 1999 році – десять років тому — «Робітнича газета» українською мовою вперше опублікувала роман колишнього підполковника СБУ, відомого письменника і краєзнавця з Вінничини Вадима Вітковського «Капкан на перевертня». У 2015 році видавництво «Едельвейс і К» (Вінниця) видало двомовне видання «Капкан на перевертня-2» (доповнене, уточнене і виправлене), яке «Історія і краєзнавство Донбасу» пропонує вашій увазі

(продовження, початок – у попередніх випусках)

ГЛАВА 1 (частина 1)

                                                                                                        Моїм батькам – Миколі Микитовичу і Лідії Григорівні

Піввіку тому, червневої ночі біля вікна ошатного палацу із вовчозубою назвою «Вольфшанце», збудованого  в Східній Прусії за всіма канонами древньої готики, стояв невисокий ідолоподібний чоловік і німо дивився у вікно, в недосяжне небо, що незалежно моргало міріадами яскравих і ледь помітних зірок. На ліву брову картинно звисало чорне крило волосся. Права рука картинно лежала за бортом коричневого френча напіввійськового крою. Міцно стулені вуста і незмигний погляд чіпких очей свідчили про те, що господар палацу перебуває в нервовому напруженні і нелегких роздумах. От якби небо моргнуло йому змовницьки!… На знак повної підтримки його намірів і сподівань, що не пізніше, аніж через шість тижнів, він стане володарем простору, над яким зорітимо півнеба!… Неодмінно через шість тижнів, ні дня більше! Розрахунок, на його переконання, був добре вивірений і помилка неможлива…

Озвався телефон.

-Тут – Гітлер! – ледь ворухнув губами, все ще перебуваючи у роздумах.

Вислухавши когось, поклав на важелі трубку і повернувся до вікна. Знову на якийсь час завмер монументом.

Ні, не шість тижнів, а шість тижнів плюс один день! – так підказувала йому його арійська пунктуальність. Шість тижнів – це буде лише від завтра, 22 червня 1941 року.

Він жив у фантастичному світі. Нікого не слухав, ні з ким не радився. Вибір зроблено – і крапка! Втім, чим закінчив Наполеон?… А навіщо йому цей француз?… Деякі вижилі з розуму радники пропонували перенести наступ, мовляв, у червні – річниця рокового походу Наполеона на Росію… Хм, то й що? Наполеон – не зміг, а він – зможе! Бо така у нього планида під цим зоряним небом. Вона штовхає його до героїчної дії 22 червня! Завтра!… Свою головну квартиру – палац «Вольфшанце» — Гітлер вельми любив. Довкола — гОри, цілюще повітря, кришталева тиша. Тут добре працювати, відпочивати і думати. А була ж, була в його житті тісна двокімнатна квартира у Мюнхені, під самим дахом. Там жив у 20-х роках після виходу з тюрми… Втім, там, на Трірштрассе, 41, жив мало – невдовзі згодив на сто марок на місяць невеличкий будиночок неподалік австрійського кордону. В цьому мальовничому районі – в курортному містечку Берхтесгадені – згодом йому спорудили резиденцію. Тепер він хазяйнував у палаці з безліччю кімнат і величезним штатом прислуги – кухарів, перукарів, покоївок, водіїв, садівників, охоронців… Давно має кількох водіїв, а таке тоді могли собі дозволити лише дуже маєтні люди Німеччини.

На помпезному кам’яному фасаді «Вольфшанце» викарбувана свастика – її видно здалеку. Кімнати заставлені шкіряними кріслами і диванами, підлога встелена товстими килимами.

Кімната, в якій Гітлер стояв біля вікна, слугувала йому кабінетом. Гігантський – з горіхового дерева – письмовий стіл, крісла – такі ж гиганські! Він не терпів дрібних масштабів!…

На видному місці – щоб бачили всі, хто заходить до кабінету, — лежала вишукано оформлена «Майн кампф». Його боротьба, його книга! Ідея написати її виникла в тяжкі роки: його рух потребував коштів, щоб утримувати штурмовиків, арендувати приміщення для виступів, платити друкарям і художникам…

Тепер «Майн кампф» — настільна книга кожного справжнього німця. Її читають мільйони. А якщо читають «Майн кампф» — значить, слухають його, свого вождя… Націонал-соціалізм не може бути вторинними – в цьому немає потреби. Він обгрунтовує себе сам, свою діяльність, яка забезпечує життя суспільства. А хто пнеться в націонал-соціалізм через учнівські доведення, той не відчує духовного змісту істини, не втямить націонал-соціалістичної політики. Отак! Стиль книги – то стиль переможця!..

В кабінеті були ще книги. Біля столу стояла дивної конструкції шафа – з однією лише поличкою, ще не заповненої до кінця томиками різного обсягу й формату, зі смаком оформленими і оправленими в чорну і коричневу шкіру. Бо чорний і коричневий – то його улюблені кольори! Цими книгами Гітлер тішився не менше, ніж своїм дітищем – грубезним «Майн кампфом». Заголовки лише чого варті! «Гітлер, яким його ніхто не знає», «Гітлер по той бік буднів», «Гітлер у своїх горах», «Гітлер і молодь»… Кілька років тому хотів написати про нього книгу і Геббельс – «Гітлер як людина» — але він не дозволив: хай поки що про нього пишуть інші, сторонні цінителі, це більше викликає довіру у читача… Був переконаний: краща книга про нього ще не написана, її напишуть нащадки – з відстані краще все видно. Візьмемо, ну…  хоча б  Фрідріха Великого…

З темного кутка сірів гіпсом бюст Ніцше з підступною посмішкою на тонких губах.

Ніхто не мав права сам ні на існування, ні на роботу, ні на щастя. Індивідуум – це не що інше, як той жалюгідний хробак… Мудро каже філософ…

Через шість тижнів і один день ці слова знатимуть, завчатимуть напам’ять і там – на Сході, куди він завтра піде, щоб залишитися там і панувати. Через шість тижнів і один день, авжеж… За його підрахунками, влітку або ж восени кампанію в Росії можна буде завершити перемогою…

 (далі буде)

 

Підготував до публікації Олександр Мазан, 1 січня 2019 року

Запись опубликована в рубрике х История и краеведение Донбасса х. Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.