Просмотры 45

«БАТЬКО МАХНО». К 130-РІЧЧЮ НЕСТОРА МАХНО (частина 3)

«История и краеведение Донбасса»

«Лисичанский музей истории горного дела Донбасса»

«ЛИСИЧАНСКИЙ МУЗЕЙ ИСТОРИИ ГОРНОГО ДЕЛА ДОНБАССА» ПРЕДСТАВЛЯЕТ (выпуск 85)

Проект «Історія та краєзнавство Донбасу» пропонує вашій увазі книгу Валерія Волковинського «Батько Махно», яка вийшла у 1992 році та не втратила своєї актуальності до сьогодення. Постать Нестора Махна в нашій історії – одна з найбільш неоднозначних. Можливо, цей матеріал відкриє для широкого читача деякі сторінки життя «Батьки Махна». Ця книжка є доступною в бібліотечній мережі Лисичанська.

 

Валерій Волковинський

Товариство «Знання». Серія 1 «Час», №3

Бібліотека журнали «Пам’ятки України». Серія 1 «Українське відрождення: історія і сучасність», №3

Київ, 1992, тираж 24 882 примірники

 

БУНТАРСЬКА МОЛОДІСТЬ

…Не дивно, що в період першої російської революції Махно, працюючи чорноробом на заводі Кернера, нестримно рвався до боротьби. Його абсолютно не цікавили тоді політичні позиції тієї чи іншої партії, мета боротьби, полонила тільки її романтика.

Спочатку Махно пристав до меншовиків, але, дізнавшись, що у Гуляй-Полі почала діяти анархістська організація, так звана «Спілка бідних хліборобів», одразу ж захотів вступити до неї. Остання діяла з 5 вересня 1906 року по 9 липня 1908 року, займалася здебільшого експропріація ми, грабуючи переважно місцевих багатіїв, роблячи напади на банки та каси. Ця група мала «селянську» специфіку: терор спрямувався проти поміщиків, чиновників і поліцейських, чия влада поширювалася лише на село. «Бідні хлібороби» називали себе «анархістами-комуністами» й були виразниками прагнення селянських мас до безвладдя. У селян степових районів примітивний мав свої особливості. Це був своєрідний конгломерат традицій вольниці Запорізької Січі і бажання селян в результаті вбивства поміщиків, поліцейських та державних чинів залишитися без будь-якої влади і хоча б на деякий час відчути незалежність і повну свободу. Саме в свободі вони вбачали майбутнє щасливе життя. Експропріатори, як згадував один із їх ватажків Вольдемар Антоні, були дуже далекими від ідей анархізму і читали будь-яку літературу, де зустрічалися слова «революція», «соціалізм» та інші.

Керівники анархістської організації спочатку відмовили відомому своєю скандальною натурою і похвальбою  Махнові. Але настирний і кмітливий юнак вистежив, коли експропріатори йшли на операцію і заявив їм досить категорично: або візьміть з собою, або вбийте на місці. Це трапилося 14 жовтня 1906 року. Тієї ж ночі було вчинено напад на місцевого торговця І.Брука, в якого було взято на потребу «голодуючих» 151 карбованець. Беручи участь у ще кількох акціях, які закінчилися без кровопролиття, Махно і не гадав, що може поплатитися за це головою. У зв’язку з революційними подіями Гуляй-Поле, як і інші повіти Катеринославщини, знаходилися на військовому становищі.

Потрапив він до рук поліції через свій запальний і неврівноважений характер, коли вночі 27 серпня 1907 року відкрив без будь-яких причин стрілянину по поліцейських і поранив селянина Назаренка, який хотів затримати зловмисників. Як не дивно, але Махно зміг справити позитивне враження на жандармів, з якими тривалий час спілкувався. Коли його товариші одного разу, щоб врятуватися самим, звалили вину на Нестора, слідчий виступив на захист Махна, довівши, що злочин було вчинено, коли його підопічний перебував за гратами.

Махно був єдиним членом анархістської організації, який працював на заводі, чим також відрізнявся від інших експропріаторів. 4 липня 1908 року його навіть випустили на волю під заставу в 2 тисячі карбованців, які дав заводчик І. Виглинський. Нестор одразу ж поїхав до Катеринослава і знову поринув у діяльність анархістської організації, ніби хотів надолужити втрачене.

Коли про це дізнався пристав Караченцев, то його гніву не було меж. 11 липня він звернувся безпосередньо до Катеринославського губернатора з листом, у якому писав: «Я вважаю, що перебування його, Махна, на свободі, на волі, може потягти за собою нові, більш тяжкі злочини, не виключаючи й вбивство членів поліції. Тому уклінно прохаю дозволу вашого превосходительства про скасування застосованих проти Махна запобіжних заходів – заміни поручительства на особисте утримання під вартою або ж арешт його до суду згідно з положенням про Державну охорону…»

Тим часом поліція вистежила керівників «Спілки бідних хліборобів» і розпочала ліквідацію організації.

26 серпня 1908 року на станції Гуляй-Поле поліція влаштувала засідку на Махна. Щоб не впустити злочинця, справу цю довірили групі стражників на чолі із Захаровим, у якого стріляв Нестор. Несподівано для поліції на пероні з’явився Вольдемар Антоні. Перед Захаровим постав вибір: кого брати – керівника організації чи її рядового, але надзвичайно перспективного бойовика. Чи то злість взяла гору, чи то поліцейський, але Антоні стражники не заарештували, а продовжували чекати Махна. Рівно опівночі на станцію одночасно прибули поїзди з Олександрівська і з Катеринослава. Антоні, сховавшись за ріг приміщення станції, спостерігав, як поліція оточила один з вагонів катеринославського поїзда і, коли з нього вийшов Махно з невеликою валізою, тут же схопила його. Нестор спробував чинити опір. Щоб угамувати його, до вагону підбігли ще кілька поліцейських та їх агентів, які скрутили арештованого й силоміць впихнули в екіпаж. Скориставшись цим, Антоні вскочив у вагон олександрійського поїзда, який за хвилину рушив на Катеринослав. Так  Махно врятував керівника гуляйпольских анархістів від арешту і, безперечно, від смертної кари. Вольдемар Антоні втік за кордон і, повернувшись на батьківщину після Другої світової війни, сам розповів цю історію.

Проти Махна у поліції не було конкретних звинувачень, але Караченцев їх знайшов. Серед анархістів діяли численні агенти та провокатори пристава. Одного з них – кучера Гуру —  експропріатори викрили й вбили. У цьому злочині безпідставно й звинуватив Караченцев Махна. Цього гуляйпольського Шерлока Холмса за розгром «Спілки бідних хліборобів» було нагороджено орденом. Проте анархісти, які залишилися на свободі, помстилися приставу, застреливши його. У багатьох працях помилково вказується, що у цьому терористичному акті брав участь Махно і це нібито стало головною причиною засудження його до страти. Однак це не так.

У в’язниці Махно на відміну від багатьох своїх товаришів по організації  тримався стійко, гідно, відкидаючи всі пред’явлені звинувачення. 1 вересня урядник Рижко перехопив записку, яку Махно спробував передати Левадному. У ній було написано: «Беріть на себе справу». Поліцейські чини дуже зраділи, вважаючи, що не дасть їм можливість пролити світло на заплутану справу гуляйпольські групи анархістів і нарешті закрити її. Однак Махно, якого одразу викликали на допит, спокійно пояснив, що хотів лише порадити Левадному давати правдиві свідчення, а не перекладати свою вину на інших і тим самим заводити слідство в оману.

Махно не падав духом і мріяв про втечу з в’язниці. Невдовзі до рук тюремників потрапила ще одна його записка, на цей раз зашифрована. Проте досвідченим поліцейським нескладно було прочитати її. «Товариші, — зазначалося в ній, — пишіть, на чому зупинилися, чи будемо що-небудь організовувати. Сила вся у вас, у нас тільки чотири чоловіки. Да чи ніпризначимо день. До побачення, привіт усім». Тюремне начальство розцінило її як спробу організувати втечу і посилило охорону в’язнів. Коли ж у новорічну ніч 31 грудня 1908 року. Нестор з товаришами все ж таки зробили спробу втекти, але їх легко схопили…

(далі – буде)

 

Олександр Мазан, фахівець «Лисичанського музею історії гірничої справи Донбасу» ПАТ «Лисичанськвугілля». 23 жовтня 2018 року

Запись опубликована в рубрике х История и краеведение Донбасса х, х Лисичанскуголь х. Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *