Просмотры 13

«БАТЬКО МАХНО». К 130-РІЧЧЮ НЕСТОРА МАХНО (частина 9)

«История и краеведение Донбасса»

«Лисичанский музей истории горного дела Донбасса»

«ЛИСИЧАНСКИЙ МУЗЕЙ ИСТОРИИ ГОРНОГО ДЕЛА ДОНБАССА» ПРЕДСТАВЛЯЕТ (выпуск 148)

Проект «Історія та краєзнавство Донбасу» пропонує вашій увазі книгу Валерія Волковинського «Батько Махно», яка вийшла у 1992 році та не втратила своєї актуальності до сьогодення. Постать Нестора Махна в нашій історії – одна з найбільш неоднозначних. Можливо, цей матеріал відкриє для широкого читача деякі сторінки життя «Батьки Махна». Ця книжка є доступною в бібліотечній мережі Лисичанська.

 

Валерій Волковинський

Товариство «Знання». Серія 1 «Час», №3

Бібліотека журнали «Пам’ятки України». Серія 1 «Українське відрождення: історія і сучасність», №3

Київ, 1992, тираж 24 882 примірники

 

(продовження)

 

ПРОТИ ВСІХ ВЛАД І РЕЖИМІВ (частина 5)

…Улітку 1918-го в Україні розпочалися масові повстання селянства проти австро-німецьких окупантів та режиму гетьмана Скоропадського. Відчувши смак влади селянського поводиря, сповнений полум’яного завзяття, Нестор Махно вирішив повернутися в Україну. 29 червня 1918 року він залишив «безтолково-гомінливу» Москву з документами на ім’я колишнього вчителя – офіцера державної варти І.Я.Шепеля, підписаний В.П.Затонським (звідси, напевно, й пішла гуляти по світу легенда, що «батько» був учителем). Його плани були спочатку дуже скромними: шляхом терору боротися з кайзерівськими військами та гетьманцями. Та через об’єктивних та суб’єктивних причин він, маючи певні організаторські здібності, добре знаючи настрої селянських мас, виявляючи особисту мужність, опинився в епіцентрі самого повстання селян проти окупантів та їхніх посіпак.

Перша операція Махна нічим героїчним не відзначалася, була схожа на звичайний бандитський напад. Зібравши своїх сподвижників, він запропонував напасти вночі на економію поміщика Рєзникова, чотири сина якого служили у війську гетьмана Скоропадського. Операція не потребувала значних усиль. Вночі сім’я Рєзникова була перебита, маєток спалений, а в руках у махновців опинилося сім гвинтівок, семеро коней і один револьвер. Через кілька днів месники захопили економію німця Нейфельда. Нестор знайшов у дворі бричку, а двоє його бійців – прихований на горищі кулемет. Його й поставили на бричку, в яку сів і сам Махно. Невдовзі довелося цей новий вид озброєння, який став символом махновщини, застосувати в ділі. Тоді ж разом з сімома вершниками Махно здійснив свій перший 70-километровий рейд до Дніпра у пошуках інших повстанців.

Коли загін почав досить швидко збільшуватися, Махно заявив, що на даному етапі боротьби повстанців з ворогами соціальної революції  потрібен не індивідуальний терор, а сміливі й рішучі масові дії проти австро-німецьких окупантів та їх посібників – гетьманців (книга товариша Волковинського вийшла у 1992 році, але була пронизана комуністичною риторикою – прим. Олександр Мазан).

Махновщина починалася з масового знищення поміщиків і офіцерів варти. Методи боротьби на цьому етапі нагадували ті, які застосовувалися під час селянського повстання 1905 року: напади на маєтки поміщиків, убивства їх господарів, підпали і грабунок майна. Ненависть гуляйпольців, озлобленість проти окупантів і особливо гетьманців були настільки великі, що, здавалося, ніяка кількість жертв не може задовольнити жаги помсти.

Успіхи окрилювали. Несподіваність удара, паніка і замішання у стані противника приносили перемоги. Існує думка, що у цей період Махно був рівним серед рівних, підкорявся більшості, на загальних підставах брав участь в обговоренні бойових операцій.

Звичайно, восени 1918 року він ще не був тим єдиновладним командиром, яким став пізніше серед махновців, але, практично з першого дня повстанського руху у Гуляйполі й волості, використовуючи колишню владу і набутий авторитет, став ініціатором і головним виконавцем усіх бойових акцій, особисто контролював ситуацію. Всі загони, що приєднувалися до махновців, практично потрапляли під його керівництво. Саме у цей період Махно засвоїв один урок: найкраще брати до свого війська загони, що напередодні зазнали нищівних ударів ворога. Деморалізовані й залякані бійці, втративши віру в свого попереднього ватажка, охоче підкорялися новому командиру, в якому бачили єдиного захисника. А коли ситуація трохи стабілізувалася, щиро вірили, що саме він і є їх рятівником і визволителем…

(далі буде)

 

Олександр Мазан, фахівець «Лисичанського музею історії гірничої справи Донбасу» ПАТ «Лисичанськвугілля», 6 листопада 2018 року

Запись опубликована в рубрике х История и краеведение Донбасса х, х Лисичанскуголь х. Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *