АНАТОЛІЮ КОСМАТЕНКУ – СТО!!! (частина 1)

«Історія і краєзнавство Донбасу» (випуск №496)

Сьогодні виповнюється сто років з дня народження видатного українського байкаря й просвітника з Донеччини – Анатолія Косматенка. Пропоную вам статтю головного спеціаліста Управління культури і туризму Донецької ОДА,

 колишньої генеральної директорки «Донецького обласного краєзнавчого музею» та завідувачки «Меморіального музеї-садиби Миколи Корфа та Володимира Немировича-Данченка» з Нескучного на Донеччині Світлани Глушко «Байкар із Времівки, що завоював авдиторію»

СВІТЛАНА ГЛУШКО: «БАЙКАР ІЗ ВРЕМІВКИ, ЩО ЗАВОЮВАВ АВДИТОРІЮ»

 

«…А ти, ти дбай про внуків і синів:
                   Пильнуй і пам’ятки, і пам’ятники слави
                   Своїх дідів, своїх батьків»

                                Анатолій Косматенко, «Соловей на доті»

У Великоновосілківському районі Донецької області вже 218 років вікують пліч-о-пліч два мальовничих села – Нескучне та Времівка. Вони перетікають одне в одне, і навіть не кожен їхній мешканець знає — де закінчується Времівка і починається Нескучне? Історія цих сіл міцно пов’язана з сивої давнини. Село Нескучне відоме у педагогічному та культурному просторі України двома видатними особистостями: Миколою Корфом – видатним вченим, педагогом, просвітником, публіцистом і громадським діячем XIX сторіччя – та Володимиром Немировичем-Данченком – видатним режисером, драматургом, одним із засновників МХАТу (Московського художнього академічного театру).

Але мало хто знає, що село Времівка подарувало Україні не менш видатного класика української сатири та гумору, байкаря Анатолія Денисовича Косматенка. Саме тут 97 років тому – 3 жовтня 1921 року у сільській родині народився майбутній майстер сатиричного слова. Він починав своє навчання у Нескучненській семирічній школі, куди через роки повернувся викладати українську мову. А закінчував Анатолій Косматенко своє навчання вже у Великоновосілківській школі, і відразу — в 1939 році —  вступив до лав армії. Повернувся додому Косматенко лише у 1947-му, пройшовши жахливу війну. В 1948–53 роках навчався на філологічному факультеті нині Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Працював у газеті «Літературна Україна», видавництві «Радянський письменник», журналах «Дніпро» та «Перець». Писав він багато і почав друкуватися у 1947 році. За 54 роки його життя вийшло десять збірок поезій, байок, поем: «Байки» (1953), «Нові байки», «Кручені паничі» (1956), «Слово» (1959), «Яка ж мораль?», «Сміх і гнів» (1965), «Запорожець і чорт» (1969), «Скіфська сережка» (1972), «Їжак, Троянда й Соловей» (1974), а дві збірки побачили світ вже після його смерті: «Жагуче кохання» (1977), «Сатира. Гумор. Лірика».

Помер Анатолій Денисович 6 квітня 1975 року. Похований в Києві на міському цвинтарі «Берківці»

Петро Сліпчук (1914–1979) – український письменник-сатирик, байкар і журналіст родом із Житомирщини писав про Косматенка: «Анатолій Косматенко виявив неабиякі новаторські здібності у сучасній байці. Умів у звичайному, буденному віднайти важливе, багатьма непомічене, підвести його до важливого звучання, витворити цікаві образи, наповнити великою думкою. Він чи не перший в нашій українській літературі почав вводити в байку історичні сюжети, історичні постаті, розглядаючи їх із позицій дня сьогоднішнього».

Добре відгукувався про Анатолія Денисовича в своїх роботах український письменник-байкар Полікарп Шабатин (1919–2004). Ба більше, видатний Остап Вишня одразу помітив талант молодого байкаря. У 1953 році він казав: «Байки Косматенка грамотні, актуальні, написані доброю мовою. Я мав приємну нагоду «перевірити» байки, їхній вплив і відгуки на них численних аудиторій, а це, між іншим, найкращий брус! Косматенкові байки сприймаються дуже прихильно і дуже тепло… Потім Анатолій Косматенко читав «В’юна» […] дуже слухачам була до вподоби, і летіли на подяку байкареві знову гучні оплески […] Та багато він щоразу читав, бо того вимагали слухачі. Молодий, ще дуже-дуже молодий байкар Анатолій Косматенко завоював аудиторію».

До 70-річчя з дня народження Анатолія Косматенка Донат Патрича (1934–2004), український поет, композитор, заслужений працівник культури України, член Національної спілки письменників України запевнив, що буде в хаті поета-байкаря музей. Лауреат премії Остапа Вишні поет Василь Юхимович склав вірша з цієї нагоди, прописавши, що «буде тут Косматенків музей». Але пройшло вже 27 років, ці два поети вже пішли з життя, і будинок байкаря став чужою власністю. І лише меморіальна дошка нагадує, що в цьому будинку у селі Времівка, по вулиці ім. Тараса Шевченка народився, жив та творив талановитий український байкар Анатолій Денисович Косматенко

Вчителі Нескучненської школи, які багато років збирали факти з життя байкаря, запрошують до шкільної «Світлиці» та біля «куточку», присвяченому Косматенку, розповідають про свого талановитого земляка. Ще одним осередком пам’яті про Анатолія Косматенка є Времівська бібліотека ім. Миколи Корфа, Времівський Будинок культури та Творче літературне об’єднання ім. Анатолія Косматенка у Великоновосілківському районі Донеччини. За ці роки приємною несподіванкою став той факт, що твори українського байкаря з Донеччини Анатолія Косматенка почали включати до шкільної програми «Жаліслива жаба» у підручнику з української мови для 5 класу авторів С. Єрмоленко, В. Сичова, 2013 рік. А також рекомендовано для позакласного читання у 6 класі байку «Черепаха в небі».

Сам Анатолій Денисович казав: «Треба серйозно, на повний голос говорити про байку – сучасну, нову. Вона цього варта, має таке ж право на життя, як і всі інші жанри. От тільки нам, байкарям, треба дбати, щоб байка була справжньою байкою, справжньою літературою, а не забавкою, де замість людей лицедіють звірі. Безликі, ходульні. Щоб завжди байка поезією була, високою […]»

 

Олександр Мазан, за матеріалами «Донецького обласного краєзнавчого музею», 3 жовтня 2021 року

Запись опубликована в рубрике х История и краеведение Донбасса х. Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *